Сторінки історії

Бабчинецько-Ямпільське повстання вірш пам'яті бабчинянам

3 лютого 2016 року виповнилося 95 років від дня повстання жителів с.Бабчинці та навколишніх сіл проти антилюдського більшовицького режиму. Чому бабчиняни в ті далекі часи повстали проти московської окупаційної влади ?

В липні 1920 року, після другої спроби, в селі Бабчинці було встановлено радянсько-більшовицьку владу. Загони Української Народної Республіки під тиском великих більшовицьких сил покинули село. Запрацював так званий революційний комітет, куди ввійшли жителі с.Бабчинці.

Никифор Стеценко, Петро Гуйван, Пилип та Тимофій Ярушкевичі та Андрій Звірянський. В селі було зроблено перші спроби створення спільних артілей обробітку землі. Ініціаторами створення цих об’єднань стали Федір Сопільняк, Федір Чайковський, Терентій Стадник та Кирило Гуменюк.

Жителі с.Бабчинці категорично не хотіли вступати в артілі. Між представниками окупаційної влади та жителями Бабчинець часто виникали конфлікти. Так було вбито активного прихильника радянської влади Миколу Миколайовича Дмуховського. В селі розпочалась жорстка класова боротьба. З’явились перші члени більшовицької партії Микола Пержар, Петро Богдан та Іван Лукошик.

Початок 1921 року приніс в село велике лихо. В перших числах січня в Бабчинці з містечка Томашпіль прибув продовольчий загін в складі 22 комсомольців. Розбившись на дві групи, озброєні комсомольці продзагону вигребли у селян мізерні запаси зерна, готуючи його до відправки на залізничну станцію м.Могилева-Подільського. Та вночі з Рахнів в с.Бабчинці прибув загін повстанців з отаманами І.Ворошенюком та І.Чорногузом. Повстанці вщент вирізали комсомольський продзагін, насипавши в їхні животи пшениці. Після такого випадку в село часто почали приїжджати червоноармійські загони, які займались мародерством і чіплялись до бабчинецьких дівчат.

Жителі с.Бабчинці, які були свободолюбивими і не звикли комусь коритись, не визнали радянської окупаційної влади і таємно готували повстання. Основний підпільний штаб повстанців знаходився в м.Ямпіль. Керівником штабу був Федір Іванович Лозан - підпрапорщик царської армії, помічник знаменитого отамана С.Ільницького, георгіївський кавалер, колишній каторжник. Польовий штаб повстанців, який знаходився в с.Бабчинці, очолив його житель, колишній офіцер царської армії Чушкан, який підтримував тісний зв’язок з офіцерами-петлюрівцями, які знаходилися на території Румунії і продовжували боротьбу проти більшовиків за відродження Української Народної Республіки.

Розпочалось повстання в с.Бабчинці 3 лютого 1921 року. Воно було чітко сплановане і швидко охопило інші села Ямпільського уїзду, частково перекинувшись до Могилів-Подільського уїзду. Бабчиняни просили чернівчан підтримати повстання, але ті категорично відмовились брати в ньому участь.

Ось що про нього згадував один із бабчинецьких повстанців Іван Йосипович Шевчук 1901 р.н. "Першого дня ми зібрались біля церкви другої частини села. Коли одна із червоноармійських частин повела наступ на село, ми, повстанці, в тому числі я, Ілля Триндовський, Герасим Коваленко, Семен Пержинський і другі витиснули їх з села. Одну групу червоноармійців, які знаходились в будинку Федора Мельника, ми розстріляли, а частину - порубали. Після розправи ми пішли в наступ на село Моївку, де біля Барабашевого ставу за напрямком до с.Борівки захопили в полон 5 червоноармійців російського походження, яких я, Триндовський і Пержинський розстріляли. Потім ми направились в сторону с.Сокіл і хутора Потирлевича (Вазлуївка), в результаті чого нами було розстріляно більше 30 червоноармійців".

П’ять днів село було в руках повстанців. Це був вибух народного гніву проти більшовицьких московських окупантів.

Із села Бабчинці повстання перекинулось на інші села. З рядів Червоної армії втекли бабчиняни - Данило Чорний, Семен Лупол, Григорій Подолян, які були туди насильно мобілізовані. Всі вони перейшли на бік повстанців.

У цей час штаб 12-ї дивізії червоних панічно доносив більшовикам, що в Ямпільському уїзді, до якого відносилось с.Бабчинці, знаходиться 12 тисяч повстанців. Повстали села : Грушка, Садки, Оленівка, Коси, Вила, Букатинка, Мервинці, Буша, Іванків, Новомикільськ, Суботівка, Яруга, Михайлівка, Біла, Гальжбіївка, Петрашівка, Миронівка, Пороги, Добрянка, Дзигівка, Брід, Велика Кісниця, Цикинівка, Садківці, Шендерівка, Яруга.

Під впливом успішних виступів повстанців, які набували широкого розмаху, більшовицька влада почала евакуацію своїх установ. На придушення повстання, яке розпочалось в с.Бабчинці, більшовики кинули великі сили. Так, на станції Вапнярка з військових ешелонів, які робили передислокацію, були вивантажені більшовицькі 66, 208, 209 і 210 полки зі складу 24 дивізії. Ці полки повели наступ на повстанців. Також в наступі брала участь 35 бригада 12-ї більшовицької дивізії і сформований загін повітової міліції під командуванням І.М.Чабана. Цей загін нараховував 130 осіб.

Вся та більшовицька армада посунула на повстанців. На поміч бабчинецьким повстанцям прибули загони з інших сіл : з села Мервинці з ватажком Козянчуком та з села Гальжбіївка з ватажком Остапом Терентійовичем Вовком, колишнім офіцером царської армії. В обороні села Бабчинці брав участь і загін повстанців з командиром Дем’яном Семеновичем Ільницьким.

Перший наступ було відбито, та більшовики великими силами повели наступний. Розпочався артилерійський обстріл села. Один із снарядів влучив у дзвіницю. Повстанці мужньо боронили село, та сили були нерівні. Крім того, було дуже важко встояти проти більшовицьких гармат. Обстрілявши село і розпочавши наступ, більшовики погрожували, якщо повстанці не складуть зброю, зруйнувати його і спалити, а жителів - розстріляти.

Повстанці, боячись за свої сім’ї, за жінок та малих дітей вимушені були припинити опір. Частина їх повтікала в інші села і там переховувалась. (Уникнути покарання їм не вдалося. В тридцятих роках всі вони були репресовані).

10 лютого повстання було жорстоко придушене, ватажки знищені. Більшовиками було вбито понад 300 повстанців. Село Оленівка Могилів-Подільського уїзду було повністю спалене червоними карателями 66-го полку 24-ї дивізії. Більшовики теж понесли втрати.

Після повстання почалися масові арешти та розправи. Було заарештовано до 500 осіб, в тому числі 4 агітатори, які закликали до повстання, - це жителі села Бабчинці.

16 лютого 1921 року у селі Бабчинці виїзною сесією реввійськтрибуналу при 12-й дивізії більшовиків були засуджені і розстріляні в містечку Томашпіль за участь у повстанні, жителі с.Бабчинці Федір Павлович Деньдобрий - 33 роки, Іван Степанович Лисий - 29 років. Ось такими молодими, сміливими і хоробрими пішли із життя нескорені повстанці-бабчиняни. Співаючи перед розстрілом, відважно дивлячись смерті і вічі. Мертве тіло Івана Лисого вдалося викупити його братові Тимофію і захоронити на кладовищі в с.Бабчинці. Намагалася забрати мертве тіло свого чоловіка Федора Лісного - Фросина, але без грошей вона не змогла його викупити у більшовицьких нелюдів. Інших бабчинян-повстанців, 22-х чоловік, було засуджено і позбавлено волі на різні терміни, серед них наймолодшому було 18 років.

Після поразки повстанців більшовицький окупаційний режим наклав на село велику контрибуцію. Бабчинці сплатили близько 10 тисяч пудів хліба, віддали 15 голів великої рогатої худоби, десятки свиней і овець.

Все зібране продовольство було передано у розпорядження комнезаму. Крім того, у бабчинян було вилучено величезну кількість обмундирування, яке забрав 104-й більшовицький полк - це 500 штук білизни, 250 аршинів полотна, 14 аршинів селянського сукна, 15 пар чобіт і 30 кожухів.

Все більше сивих років відділяє нас від тих далеких часів, коли бабчиняни, виборюючи свою свободу, повстали проти ненависного більшовицького режиму. Вже немає серед живих жодного із повстанців. Відійшли в далеке потойбіччя і їхні онуки та правнуки. Але в наших серцях вони завжди житимуть хоробрими і нескореними, надихаючи нас, живих, любити і боронити нашу рідну і кохану неньку Україну.

 

Леонід Козачун.

 

На головну