Сторінки історії

 

30-ті роки ХХ ст. для українського народу стали найтрагічнішою сторінкою в його тисячолітній історії. Колективізація, розкуркулення, репресії, ГОЛОДОМОР... Мільйони невинних жертв були принесені в ім'я "соціалістичного вибору" більшовиків, які хотіли знищити волелюбне українське селянство.
За останніми даними вінницьких дослідників Голодомору, кількість населення у Чернівецькому районі з травня 1932 року по травень 1934 року зменшилася з 73600 до 65882 осіб. Різниця становить 7718 осіб - більш як 10% населення. Чому так сталося ? Хто винен ?
"Продовольчі труднощі", як цинічно називало голодування людей партійне керівництво, розпочалися у Чернівецькому районі в лютому-березні 1932 року. Робітники Моївського цукрового заводу імені Балицького та Чернівецької трикотажної фабрики висловлювали незадоволення та нарікання з приводу відсутності хліба в їдальні та несвоєчасної видачі продовольчих пайків. На трикотажній фабриці в цей період відмічено випадки захворювань і знепритомнінь окремих робітниць. 4 березня 1932 року робітниця Санклер впала на трансмісію. Згодом подібне трапилося ще з двома жінками. Причиною стало те, що робітниці в цей день не отримали сніданку через відсутність хліба. "Ми працюємо, - скаржилися жінки, - а нам темно в очах від голоду. Якщо не дадуть хліба, покинемо роботу". Їдальню фабрики було знято з централізованого постачання, а з місцевих джерел постачання було мізерне.
Робітникам Моївської цукроварні постійно затримували видачу пайків та інших продуктів для їдальні. Начальник Чернівецького районного відділу ДПУ (державне політичне управління) Новоселов 7 березня 1932 року повідомляв секретарю РПК (районний партійний комітет) Кулінському про те, що робітник Моївського цукрового заводу Сокол М.М. у присутності інших робітників говорив : "Ось бачите, нам пайки не дають, а тим, що приїжджають на святкування, на переоблік, влаштували в клубі буфет, продають їм по рублю фунт ковбаси, цигарковий папір та всяку всячину. Ось так вояки. Ми охороняли завод, а вони прийшли сюди на все готове і керують. В старі часи за рубля можна було купити ковбаси 5 фунтів і обмотати себе 5 разів". Його підтримав робітник Дмитрик : "Немає пайка - немає і роботи". З 26 червня у заводській їдальні хліба не було зовсім. Це стало причиною того, що 30 робітників з 4 липня протягом декількох днів не працювали.
Ще важчим було становище селян - як колгоспників, так і одноосібників. В травні 1932 року в окремих селах району - Володіївцях, Саїнці, Борівці - сільськогосподарські роботи гальмувалися з причини відсутності громадського харчування.
В червні 1932 року в масовому порядку селяни подають заяви з проханням про видачу хліба. Жителі с.Вила-Ярузькі Петро Бельський і Лаврентій Варшко серед селян говорили про необхідність самовільного розбору колгоспного хліба. У цьому ж селі від голоду втопилася у річці місцева жителька.
Влітку цього ж року масового характеру набрав рух подачі заяв про вихід з колгоспів, особливо в селах Феліціанівка, Вила-Ярузькі, Людвиківка, Коси, Біляни-Шаргородські та інших. В районі колективізувати свої господарства селяни не поспішали. Ходили розмови, що "Сталін виключений із партії і висланий в Сибір. Петровський видав декрет про те, що за одноосібниками закріплюється земля на 25 років у безоплатне користування, а тому потрібно негайно виходити з колгоспів. До того ж незабаром буде війна, яка замінить радянську владу, після чого тим, хто залишився в колгоспах, буде загибель". В с.Біляни селяни говорили : "В селі Сліди колгоспники в один день подали сто заяв про вихід (з колгоспу) і влада нічого не зробила. Так чого ж нам боятися, ми також не хочемо бути в колгоспі".

Станом на 1 жовтня 1932 року у Чернівецькому районі було колективізовано лише половину землі. А в с.Біляни, де було 1094 господарства, в колгосп вступило 129, що становило 11,7%. За жовтень - грудень 1932 року до колгоспу було прийнято лише 2 господарства. Радянській владі шляхом залякування, репресивних заходів вдалося здолати антиколгоспні тенденції, і вже станом на 10 листопада 1933 року було колективізовано більш, ніж 80% селянських господарств.

"Буксирні бригади" відбирали у селян в рахунок хлібозаготівель не лише зерно, а й інші продукти харчування. Доведені до відчаю, селяни намагалися якось поживитися з колгоспних полів. Але сталінське керівництво передбачило і таке - 7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР (всеросійський центральний виконавчий комітет і рада народних комісарів) прийняли постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності". В народі її охрестили "законом про п'ять колосків". Згідно цієї постанови, розкрадання майна колгоспів і кооперації каралося розстрілом, а за пом'якшуючих обставин - позбавленням волі на строк не менше10 років. Так, 10 листопада секретар Чернівецького РПК Рюмов інформував Вінницький обком КП(б)У про те, що у с.Феліціанівці (нині - с.Безводне Ямпільського району) спіймано жінку розкуркуленого та засудженого за нездачу хліба в 1932 році селянина, яка нарізала 8 кілограмів колосків. Протягом трьох днів її було засуджено до 8 років "висилки у далекі табори". За один кілограм зерна - один рік таборів...
Калініна О.Я., 1924 року народження, жителька с.Біляни, згадує, що їх сусідку Сопрун Ксеню ув'язнили на 6 років за те, що вона після жнив на колгоспному полі зібрала кулачок колосків. У неї залишилося без догляду п'ятеро дітей.
Голод не зважав на вік. Особливо страждали діти. В період голодомору значно зросла безпритульність. Діти ходили по селах і просили милостиню. Багато з них не поверталися додому, ставши жертвами канібалів.

Пам'ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 років, смт Чернівці, Чернівецький район Вінницька область

Для того, щоб не дати селянам кидати колгоспи і йти в міста, де ще можна було якось вижити, влада запровадила систему внутрішніх паспортів. Крім того, у листопаді 1932 року було видано закон, який забороняв видавати зерно селянам, доки не буде виконано план державних заготівель. Тобто, влада робила все для того, щоб знищити українське селянство, перетворивши його на бездумних виконавців волі можновладців.
Залишившись без хліба та інших продуктів харчування, люди змушені були вживати в їжу котів, собак, ловити у річках раки і скойки. Їли трупи коней. Весною їли листя дерев, лободу, різне коріння.
Уповноважений РПК у інформації про стан у с.Біляни повідомляв : "В хатах заставав, що пекли на сковорідках гнилу картоплю, яку збирають на полі, примішують качани кукурудзи. Опухлих серйозно нема, але ознаки до цього є. Хлібних ресурсів в селі немає - треба приймати міри : ліквідувати таке становище". Документ датований 31 березнем 1933 року. До інформації уповноважений додав список сімей двох дільниць села, до якого було включено 42 сім'ї (92 їдці). Більшість з них зовсім не мали посівного матеріалу.
І.Г.Шульга писав : "Останні місяці 1932 року прозвані народом "гарбузень". Грудень 32-го і січень-лютий 33-го дістали назву "пухкутень". Весняні місяці 1933 року залишилися в пам'яті подолян під назвою "капутень".
В школах вчителі і учні інколи відкрито говорили про причини голоду. Так, в с.Бабчинці на зборах учні висловлювалися : "Селяни боролися за Жовтневу Революцію, тепер ця революція забрала хліб у селян і залишила їх голодними. Радянська влада постійно обдурює селян". Під час співбесіди з питань хлібозаготівлі у цьому ж селі один учень заявив : "Забирають весь хліб у людей, котрі голодні, а вони (влада) роблять горілку, аби зап'янити людям очі. Я був у Бронниці і сам бачив, скільки хліба переробляють на горілку. Кому вона потрібна, хліб наш іде на пропасть як у воду, тягнуть кругом бідного дядька, а нас дурять труднощами, які ми переживем, якщо не поздихаєм всі з голоду".
Статистичні дані говорять : за лютий-березень 1932 року обіг Чернівецької райспоживспілки становив 398000 крб. - 25% у ньому займала горілка.
В районі, частина якого брала активну участь у Ямпільському повстанні 1921 року, досить стійкими були відцентрові тенденції, прагнення до незалежності України. У щоденній оперативній довідці №65 завідуючий сектором інформації обкому КП(б)У Нісензон повідомляв про розмови в Чернівецькому районі : "Якби Україна була б відокремлена від Москви, ми б не голодували".
Селяни-одноосібники с.Коси відкрито говорили : "Щоб очі повилазили тим, хто нами керує, доводить до того, що ми голодуємо". А один із колгоспників заявив : "Радянській владі служать одні брехуни. Говорили, писали весь час про зниження плану хлібозаготівель, а вийшло навпаки. Товари в кооперації дорожчі тепер, ніж раніше. Народ мучиться, і терпінню прийде кінець. Не підкоряйтесь існуючим порядкам, і ніхто нічого не зробить, всіх не арештують...".
Дійсно, всіх не арештували, але в березні 1933 року в районі було заарештовано і віддано до суду 93 чоловіки; в червні того ж року 35 сімей вислано за межі України.
Деколи партійне керівництво змушене було якось реагувати на негативні методи, що мали місце під час проведення хлібозаготівель. Так, у "Інформації Чернівецького райвідділу ДПУ секретарю Чернівецького РПК, голові РВК про негативні методи хлібозаготівель" від 24 грудня 1932 року читаємо : "Голова сільради с.Біляни т.Мороз, отримавши на зльоті передовиків хлібозаготівель рогожний прапор, організував у селі політичне хуліганство. Знущаючись над селянами-середняками, змушував деяких з них, в тому числі хворого середняка Смертюка Онуфрія - 58 років - ходити селом з рогожним прапором, з прикріпленими до одягу середняків гаслами і побитими горщиками, відрами, які заміняли у цьому випадку барабани. У Смертюка на спині нібито було гасло "Ворог народу". В даному випадку дії Мороза спричинили на старика Смертюка дуже негативне враження, яке призвело до його самогубства наступного дня після означеної ходи. Смертюк повішався 1 грудня о 4 годині дня у садку понад річкою...". Далі у документі йдеться про те, що голова сільради с.Березівка т.Заворотний дав бригаді незаконне завдання вилучити весь хліб у 50-річного середняка Боєчка Павла, який майже повністю виконав план хлібозаготівель. Вдершись вночі в оселю, бригада вилучила весь хліб. Після цього фізично хворий Боєчко заявив : "Тепер ми пропали", - і наступного дня втопився в криниці. В с.Мазурівка Докію Тулей член бригади Погорілко Іван відвів до штабу, де брат голови сільради Слободянюк Яків зняв з неї теплий одяг і закрив у сараї в одній кофтинці. На вулиці стояли морози.

Пам'ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 років, с.Сокіл, Чернівецький район Вінницька область

Але знаходилися місцеві керівники, які на свій страх і ризик намагалися врятувати людей від голодної смерті. В с.Коси голова колгоспу Антонюк якимось чином дістав борошна і видавав його голодуючим по півфунта (близько 200 грамів) щоденно. Завдяки цьому у селі померло не так багато людей. А директор Вила-Ярузького робітфаку Київського зоотехнічного інституту разом із студентами раціонально використав підсобне господарство, що дало можливість не померти з голоду не одному десятку молодих людей.
17 квітня 1933 року секретар Чернівецького РПК Рюмін повідомляв секретарю Вінницького обкому КП(б)У В.І.Чернявському про те, що на території району нараховується до 300 з лишком господарств, які потребують допомоги посівним і продовольчим матеріалом, відмічаючи, що найбільша кількість таких господарств у селах Біляни (100), Березівка (82), Борівка І ч. (42). В інформаційному повідомленні Чернівецького РПК від 10 липня 1933 року говорилося : "Продовольчі труднощі надто ускладнюють подальший хід роботи в районі, головне в найбільших селах з великою кількістю одноосібних господарств, а також і в великих колгоспах, а саме : Біляни, Березівка, Букатинка, Борівка І ч., Борівка ІІ ч., Володіївці, Шендерівка, Феліціанівка та Саїнка. Це по суті половина району, на перелічені села припадає за останні два місяці до 100 смертей з причин недоїдання...".
Для того, щоб виконати основні роботи в колгоспі, держава надавала продовольчу допомогу. Так, до 1 липня 1933 року Чернівецький район отримав 10635 пудів зерна - в середньому 2,5 кілограми на одного жителя на 6 місяців. Допомогу в першу чергу отримували колгоспи, які повинні були виконати всі сільськогосподарські роботи.
Не забувало партійне керівництво і про себе. Для задоволення мінімальних потреб голів сільських рад, секретарів партійних організацій, РПК просить у Вінницького обкому КП(б)У 2 тонни продовольчої допомоги з тим, "щоб запобігти будь-яких ускладнень".
Але не всі працівники районних установ отримували допомогу. Наприклад, інспектор РВК Забавчук О.К. у заяві до бюро Чернівецького РПК від 4 липня 1933 року писав : "Прошу бюро РПК звільнити мене з посади інструктора РВК та послати на роботу до колгоспу... 3 місяці не отримував пайок. Продати на харчування із майна я не маю що й голодному жить не можна". Бюро РПК, 6 липня розглянувши заяву, прийняло рішення : "Відмовити".
У цей же час (1 та 6 липня) на вулицях Чернівців було виявлено трупи : Козаченко Марії, 58-річної жінки з с.Кричанівки Шаргородського району та 37-річного Лопачека Івана. Причиною смерті вказали запалення нирок та хворобу нирок. Але по зовнішньому вигляду померлих було видно - померли від голоду.

Вічна пам'ять жертвам голодомору 1932-1933 років, Чернівецький район Вінницька область

Тоталітарний режим прагнув зламати опір селян колгоспній системі. Голодомор суттєво підірвав сили у відстоюванні споконвічних прав українського селянства. Мети було досягнуто. "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!". Ці слова належать секретарю ЦК КП(б)У М.Хатаєвичу і відображають настрої усього тодішнього керівництва ВКП(б). На найвищому рівні було заявлено, що влада, фактично, була у стані війни зі своїм народом.
У селах Чернівецького району шанують пам'ять про загиблих від Голодомору 1932-1933 років. Підтвердженням цьому є встановлення пам'ятних хрестів у кожному селі, а у селах Бабчинці, Сокіл і Чернівці - пам'ятників жертвам цієї жахливої трагедії.
Для того, щоб не повторити трагічні помилки минулого, ми повинні зібрати, дослідити, проаналізувати все те, що стосується Голодомору 1932-1933 років. Ми повинні встановити імена тих, хто загинув у жорнах страшної більшовицько-тоталітарної машини. І тому кожне свідчення очевидців, яких залишається все менше і менше, кожен архівний документ надзвичайно важливі у встановленні ІСТИНИ.

 

На головну