Сторінки історії

Історія смт Чернівці, Чернівецький район, Вінницька область

 

смт Чернівці, Чернівецький район, Вінницька область

Чернівці - селище міського типу, райцентр, відновлений в 1991 році, розташований на відрогах Подільського плато на правому березі річки Мурафи та її притоці Мурашці, за 38 км від залізничної станції Могилів-Подільський. Населення - 4153 чоловік. На протилежному березі Мурафи лежить село Мазурівка з прилеглими хуторами - історично і економічно невід’ємна частина Чернівців. Населення — 4889 чоловік.

 

Далеке минуле.

Час заселення території нинішнього селища відноситься до періоду литовського панування. Відтіснивши татар і готуючись до подальшої боротьби з ордою, литовські феодали починають будувати міста-фортеці вздовж Дністра, Мурафи, Південного Бугу - Кам'янець, Брацлав, Сокілець, Вінниця, Шаргород. В цьому ж зв’язку на пустощі Княжа Лука, там, де річка Мурашка впадає в річку Мурафу, виникає селище з фортечним укріпленням, яке вперше згадується в письмових джерелах у 1392 році. Зустрічається кілька варіантів його назви : Черняхівці, Черніївці, Черніїв.
Відомо, що в XV - XVI столітті воно було значним населеним пунктом. З 1434 року Чернівці входять до Подільського воєводства під владою Польщі. У 1546 році вони стали власністю брацлавського шляхтича Білого Скіндера і за його прізвищем стали називатись Скіндерполем. В цей час селище, як і все Поділля, піддавалось спустошливим набігам Туреччини і Кримського ханства.
В наступних роках Чернівці швидко зростають. В 1629 році тут налічувалось 894 дими (двори), де проживало понад 5000 жителів, більше ніж у Вінниці на той час. Зростанню селища сприяло право війтійства, яке було надано йому новим власником - графом Я.Замойським. Воно стає містечком, а жителям даруються пільги, деякі свободи. З метою заселення спустошеного татарами краю польські магнати масово переселяють на Поділля збіднілу шляхту і малоземельних селян-мазурів з Польщі, бідняків з Галиччини, Гуцульщини. Цієї ж доби, з Німеччини через Польщу прийшло багато євреїв, які поселились і в Скіндерполі. Саме в цей період формуються передміські села або присілки містечка - Гибалівка, Гоцулівка, Мазурівка. Назви двох останніх самі говорять про їх походження. Коли дарованим свободам прийшов кінець більшість мешканців селища попадає у жорстоку кріпацьку неволю. Посилюється національний і релігійний гніт. 1640 року в Чернівцях споруджено великий костьол фортечного типу, в приход якого входило населення католицького віросповідання всієї округи.

"Чорною годиною" для селища можна назвати період народно-визвольної війни 1648 - 1654 і наступних років, аж до початку XVIII ст. Воно неодноразово піддавалось погромам і руйнуванню. А восени 1654 року було повністю зруйновано. Ті мешканці Скіндерполя, що залишились в живих, переселились на дві версти вище від руїн містечка.
Нове поселення польські урядовці назвали Златополем, але ця назва не була прийнята населенням. Воно стало називатись Чернівцями, можливо в пам'ять про ті роки війни, коли селище стало "чорним".
З 1672 року по 1699 рік Чернівці перебували під владою турецьких загарбників. Край спустошувався, населення розбігалось. Убогим і спустілим стало містечко Чернівці. Слідами перебування турків у селищі залишився міст з Мазурівки на Гибалівку, який ще й зараз називають "турецьким", та загадковий стовп, який довго стояв на Гибалівці, - "турецька башта". За народними переказами, тут була турецька мечеть, будинок, в якому жив турецький візир.
У XVIII столітті - періоді розвитку магнатської економіки і козацько-селянських повстань - Чернівцями володіли князі Замойські, Конєцпольські, Любомирські. Як не старались їх власники, але селище залишалось бідним, глухим містечком з такими ж убогими селянськими присілками.
Мало допомогла і нова хвиля переселенців з Польщі, Галичини, Волині після 1714 року, коли в селищі збільшився прошарок католицького населення. Хто не витримував кріпацької неволі - тікав у Молдавію, інші краї.
В цей період скрізь панувала блискуча, але духовно убога польська культура. Народ протиставляв їй свою - фольклор, пісні, прикладне мистецтво, народну архітектуру. 1742 року на Мазурівці була побудована в народному стилі православна двохкупольна дерев'яна церква Успенія, а в 1774 році в містечку - Миколаївська православна церква, в такому ж подільському стилі.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією 1793 року Чернівці увійшли в Ямпільський повіт Кам'янець-Подільської губернії. Царський уряд прагнув зберегти і зміцнити кріпосницьку систему. "Польща впала - та й нас задавила", - казав Т.Г.Шевченко. Селяни страждали від безземелля, малоземелля, від неврожаїв, епідемічних захворювань.
На початку XIX ст. Чернівці належали князям Любомирським. Від них перейшли у володіння поміщиків Ракицького і Комара. Мстислав Комар був багатим жорстоким паном, йому належало більше половини всієї землі, а також Соколянський маєток.

каплиця-ротонда, смт Чернівці

Центром культури в ті часи була церква. Католицький костьол обслуговував понад 5000 прихожан. На багатому польсько-католицькому кладовищі була розташована каплиця-ротонда як гробниця-мавзолей моївського поміщика Маньковського. Ця будівля і зараз  має історичну та архітектурну цінність. На кошти місцевих поміщиків Успенська і Миколаївська православні церкви перебудовуються в однокупольні, впорядковуються.
Друга половина XIX ст, ознаменувалась селянською реформою 1861 року. Селянам дали землю на кабальних умовах. Потрібно було викупляти її протягом 49 років. Документи свідчать, що чернівчани неодноразово вдавались до самовільного захоплення поміщицьких земель, зверталися зі скаргами аж до Сенату, але це нічого не давало. Посилюється розшарування селян на багатих, середняків і бідних та наймитів. На 1887 рік в сільських частинах Чернівців налічувалось 588 безземельних і малоземельних селянських господарств.
Чимало розорених селян залишали рідні місця, переселялись на Херсонщину, в Бессарабію. Окремі селяни поселялися на необжитих землях за селом. Так виникли старі хутори Грабовець, Вензель, Довжок, Юзина. Чернівці в цей період зростали повільно. Якщо в 1872 році тут було 780 дворів, де проживало 4227 мешканців, то в 1889 році - 1234 двори і 5529 жителів. Майже чверть населення складали євреї.
В 70-х роках XIX ст. новий власник селища поміщик Єловицький намагається пристосуватись до умов капіталістичного розвитку. В Чернівцях відкривається ряд підприємств по переробці сільськогосподарської продукції : водяні млини, винокурний завод. Відкривають дрібні підприємства багатії - млини, олійниці. На поміщицьких ланах з'являються перші плантації цукрових буряків.
В культурному плані в цей час активізувалась діяльність Успенської церкви. Відзначились своєю освіченістю священники Іоанн Красницький, кандидат богослів'я Павло Вікул, автор збірника релігійних повчань "Сельский проповедник" Тимофій Пілін. Останній правив з 1850  по 1889 рік. Його стараннями церква була обнесена кам'яним муром, оздоблена багатими іконами, мала бібліотеку. Тут в 1862 році була відкрита перша в селищі церковно-приходська школа. 1889 року її перевели в нове приміщення - хату з класом і квартирою для вчителя.
На свої кошти Пілін побудував кам'яну каплицю на Мазурівському цвинтарі на честь Марії Магдалини в пам'ять дочки, яка рано померла. Церкву не один раз відвідували сановні діячі православної церкви. В 1865 році на її території було встановлено пам'ятник на честь селянської реформи на кошти заможних селян.
В 1882 році на Гоцулівці відкривається друга церковно-приходська школа. В обох школах навчалось не більше 100 дітей.
На піднесенні були Чернівці в кінці дев'ятнадцятого-двадцятого століття, - коли вони стали волосним центром. Селище налічувало в той час 2025 дворів, в яких проживало 10818 жителів. Тут були волосне управління, міщанська управа, урядницький пункт, пошта, постоялий двір, сільська лікарня, дві церкви, костьол, синагога.
Поміщиком Словицьким був побудований 40-кімнатний панський маєток. Розбито парк, споруджено став з греблею. Два фільваркові гоподарства - на Мазурівці і Гоцулівці - були обнесені кам'яними мурами. Там були господарські будівлі, стайні, майстерні, криті токи, багато коней. Була і техніка : молотарки, жатки, віялки, плуги тощо. Фільварки давали товарне зерно, цукросировину, іншу продукцію. В цей період стали до дії багатоповерховий вальцьовий млин з олійнею, ґуральня. По четвергах і через кожні два тижні в селищі відбувались великі ярмарки.
Головною бідою чернівецьких селян, як і всього Поділля, була нестача землі, тяглової сили. Так, в 1905 році з 1389 селянських господарств 558 мали лише одну-дві десятини землі, 193 сім'ї - менше десятини, 38 дворів мали тільки городи, 284 сім'ї були безземельними. Отже, бідувало майже 80 процентів селян. Революційні настрої трудящих 1905 року відбились у сходках селян на Червоній Долині, де вони обговорювали питання про землю, ставили свої вимоги до поміщика.

Перша світова війна принесла трудящим Поділля нові бідування. Це був прифронтовий край. Селян розоряли часті мобілізації, реквізиції худоби. Скоротились посіви, зменшилось поголів'я тваринництва. На низькому рівні залишились культура, освіта, медичне обслуговування. В 1913 році в Чернівцях були побудовані дві чотирьохкомплектні школи - на Мазурівці і Павлівці. Ці добротні будівлі і зараз служать народній освіті. Навчання проводилось на російській мові. До Чернівецької лікарської дільниці належала територія, де мешкало понад 70 тисяч чоловік. Тут працювали один лікар та два фельдшери. Не випадково в селищі, як і в сусідніх селах, поширювались інфекційні хвороби - тиф, віспа, дифтерія, скарлатина.
Радо зустріли мешканці Чернівців звістку про Лютневу революцію. Та не відбулося істотних змін в житті селянства. Продовжувалась ненависна війна, не виправдались надії на розподіл землі.
Після Жовтневої революції в Петрограді влада на Поділлі перейшла до Центральної Ради. Однак в південних районах, в тому числі в Чернівцях, під впливом більшовицьких комітетів 8-ї армії, одна з частин якої більше місяця стояла в селищі, в грудні 1917 року виникають більшовицькі органи влади - ревкоми. Їх очолили Максим Городинський на Гоцулівці, Федір Блащишин на Мазурівці, Людвиг Юна на Хренівці, а в січні 1918 року в Чернівцях встановилась радянська влада.
В грудні-січні скрізь панували безладдя, голод. Зросли ватаги грабіжників, особливо коли з фронту самовільно йшли солдати додому, грабуючи все по дорозі. В цей час в Чернівцях були розгромлені і зруйновані панський маєток, фільваркові господарства, спалено ґуральню.
В роки інтервенції та громадянської війни по Поділлю хвилями проходили і відкочувались німецько-австрійські окупанти, петлюрівці, більшовики, денікінці, білополяки. Вибухали селянські повстання, розгулювали бандитські зграї. Все це призвело до повного занепаду краю, в тому числі Чернівців.
Запеклі бої в районі селища відбулися восени 1920 року, коли петлюрівська армія при підтримці біло-поляків і Антанти намагалася відновити самостійну Україну. Однак потерпіла поразку. Чернівці кілька разів переходили з рук в руки, 10 листопада 1920 року бригада Г.Котовського взяла Чернівці. Була остаточно встановлена радянська влада.

 

Роки становлення і розвитку Радянської влади (1920 - 1941 роки).

У складних умовах післявоєнної розрухи відбувався перехід до мирного життя. Незадоволення селян політикою військового комунізму переростало в бунти, повстання. Чернівці в цей час були на грані повного занепаду. Багато землі залишилося незасіяною. В кожній сім'ї панували голод та злидні. І все ж на заклик В.Леніна, під тиском місцевої влади збирали хліб для голодуючих Поволжя.
1921 року Чернівецька волость, яка нараховувала 13 населених пунктів, входила в Ямпільський повіт Подільської губернії. Самі Чернівці поділялись на містечко, першу частину - Мазурівка, Павлівка, Хренівка і другу частину - Гоцулівка і Гибалівка.
Функції влади і управління виконували ревкоми та комнезами. Вони передали селянам понад 1000 десятин поміщицької і церковної землі. На кожного члена бідняцької сім'ї наділялось по моргу землі (0,55 га). Цього ж року були проведені вибори місцевих Рад. Їх очолили Кучківський, Веронський, Басистюк.
Становище змінилось на краще, коли був запроваджений НЕП. За кілька років міські ринки і сільські ярмарки заповнились продуктами. Заможні селяни відкривали крамниці, млини, олійні. Селяни самовіддано працювали на своїх ділянках, збирали хліб за 10-12 днів. В містечку діяли 43 кустарні ремісничі майстерні, 23 торгівельні лавки. Хоча життя на селі значно покращало, більшість селян жила бідно. Гострими проблемами залишались малоземелля, черезсмужжя, відстала технологія - коса, серп, ціп, як і сто років тому. Все більшу роль відігравала не стільки земля, як тяглова сила.
В Чернівецькому районі лише 22 проценти селянських господарств обробляли землю своєю худобою і реманентом, решта селян працювали супрягом або наймали коней, плуги, вози, за що відробляли або платили збіжжям. Урожаї були мізерні — 7-10 центнерів зернових, 48 центнерів картоплі з десятини. Ще більше ускладнили становище засухи 1924 - 1925 років. Виникли труднощі у постачанні населення продовольством, а промисловість - сировиною.
Деякі селяни під тиском партійно-радянських органів шукають виходу у спільному обробітку землі, об'єднуються в комуни, артілі, ТСОЗи. Першою комуною в Чернівцях був "Сніп", зареєстрований 2 серпня 1922 року. Однак він швидко розпався. Цього ж місяця в містечку засновується колективне господарство "Труд", а також артілі ремісників-кустарів. В грудні того ж року на Хренівці утворюється ТСОЗ "Світ", який очолив член комнезаму Никифор Дячишин. В ньому налічувалось 34 душі, в тому числі 17 працездатних. Вони спільно обробляли 24 десятини землі, мали кілька коней, 2 вози, 2 плуги. В 1924 - 1928 роках в сільських частинах Чернівців діяли вже 13 таких господарств, або як їх називали в народі "гуртків".
Як не підтримувала останніх Радянська влада, все ж питома вага їх в сільськогосподарському виробництві була незначною. Та й результати господарювання були маловтішні. Переважали одноосібні селянські господарства. В 1928 році на першій частині Чернівців було 831 господарство, в т. ч. заможних - 62, середняцьких - 349, бідняцьких - 420, які майже всі звільнялись від податку.
У відбудовчий період велике значення мали так звані "нижчі форми кооперації", товариства, контрактація. А 1923 року в Чернівцях, створюється кооператив Споживчого товариства - ССТ. Воно обслуговувало селян товарами, насінням. Серед добровільних товариств діяли такі, як бурякове "Добробут", садово-виноградне "Промінь", птахівниче "Голосний півень" та інші. В цьому ж році за новим адміністративним поділом створюється Чернівецький район, який входить у Могилів-Подільський округ Подільської губернії. Це позитивно позначилось на розвитку селища, яке почало швидко зростати. В 1927 році кількість сільських дворів і містечкових квартир зросла в 2,5 раза і складала 2726 дворів. В більш як 30 населених пунктах (значна частина з них — хутори по 2-3 садиби), які . входили в Чернівці, проживало близько 12 тисяч чоловік. В самому містечку мешкало 1960 жителів. Тут працювали численні династії ремісників-кустарів, торговців.
В Мазурівці в уцілілих приміщеннях колишнього панського фільварку розмістилась кінно-племінна станція.
В перші роки Радянської влади в селах також виникають партійні і комсомольські організації. Перший партійний осередок в Чернівцях було утворено в 1921 році, а в наступному році - комсомольську організацію. 3 часу створення Чернівецького району партійною роботою керував райпартком, який в різні роки очолювали Дрелінг, Донцов, Нагірняк. В 1927 році в Чернівецькому територіальному партосередку нараховувалось 18 комуністів, секретарював А.О.Райтаровський. В ті часи чималу роль відігравали такі громадські організації, як жіночі ради, "Червоний хрест", МОДР, Осовіахім, товариства "Геть неписьменність!" і "Друзі дітей". Скрізь створювались гуртки "Безвірник".
Великою була тяга трудящих до освіти, культури. Перші трудові чотирикласні школи в селищі відкрились в 1922 році на Мазурівці, де вчителював Захар Горчиця, і в будинку біля греблі - єврейська трудова школа. Нею завідував Давид Резник. В наступних роках починають працювати такі школи з навчанням на українській мові на Павлівці, Хренівці, Гоцулівці, на хуторі Юзина, а також польська школа на Мазурівці. В 1927 році в усіх названих школах навчалось понад 800 дітей, працювало 15 учителів.
В 1921 році в містечку було засновано дитячий будинок, де виховувалось кілька десятків дітей-сиріт. При школах і в хатах селян діяли лікнепи.
Осередками культури у відбудовчий період були хати-читальні. Біля греблі у великому залі, що чудом залишився від панського маєтку, діяв райбудинок. Тут проводили збори, ставили вистави, демонстрували німе кіно. Продовжували обслуговувати віруючих дві православні церкви, костьол, синагога та молитовні, школи в містечку.
Поліпшувалось медичне обслуговування. В 1924 роді в Чернівцях була відкрита лікарня на 10 ліжок. Завідував нею лікар Хандамиров. Пізніше лікарня була переведена в будинок колишнього панського фільварку і розширена до 25 ліжок. В 1930 році тут таки була побудована поліклініка.
В 1929 році в Чернівцях, як і по всій країні, розпочалась колективізація. Вже восени на базі діючих ТСОЗів було створено 9 колгоспів, які здавали державі понад 1400 пудів збіжжя. В 1930-1931 роках боротьба за усуспільнення одноосібних селянських господарств проводилась з новою силою і натиском. Спеціальні бригади ходили по селу і вимагали від селян : "Давай хліб! Давай гроші! Йди в колгосп!". Тих, хто упирався, обкладали додатковим податком. Колективізація супроводжувалась розкуркулюванням кращих хліборобів. До того ж новоствореним колгоспам потрібні були господарські приміщення. А вони були у заможних селян, середняків. Почалось розкуркулювання.
В цей час в Чернівцях виникають нові колгоспи - імені Будьонного на Павлівці, що розмістився в садибах розкуркулених Макогончука, Насіковського, які жили в межу і мали добрі стайні. На садибі Кості Рибчука на Хренівці розташувався колгосп імені Затонського. На Гоцулівці, в хаті розкуркуленого середняка Івана Свідерського, відкрився сепараторний пункт. Таким приблизно чином засновувались також колгоспи "Новий господар", імені Блюхера, імені Постишева, "Серп і Молот", польська артіль "Трибуна Радзецька". В 1934 році колективізація була в основному завершена.
Чинячи опір колективізації, селяни масово вирізали худобу, свиней, збували коней, інвентар. Різко зменшився валовий збір зерна. Колгоспникам видавали по 200 - 400 грамів хліба, по 15 - 20 коп. на трудодень.

Взимку 1932 - 1933 років колгоспи залишились без зерна і фуражу, а колгоспники без продовольства. Розпочався голод. В Чернівцях навесні 1933 р. чимало людей вмерло, було багато опухлих, але масової смертності, як це спостерігалось в деяких сусідніх селах, не було. Люди мололи качани, довбали жом, їли лободу. В колгоспах і МТС варили для сімей колгоспників і робітників баланду.
Із завершенням колективізації розпочався період боротьби за зміцнення колгоспів. Провідну роль тут відіграли МТС. В грудні 1929 року в Чернівцях на базі кінно-племінної станції була створена Моївська МТС. 1930 року сюди прибуло 26 тракторів американського виробництва. В наступних роках МТС, яка обслуговувала 36 колгоспників, весь час поповнювалась вітчизняними тракторами, комбайнами, іншою сільськогосподарською технікою. Перед війною в МТС нараховувалось 110 тракторів, 18 комбайнів. Директорами підприємства працювали Шубович, Дургипек, Михальчук, Забавчук. Першими трактористами були Попадюк і Салій з Гонтівки, Кирило Бровко, Йосип Їжаківський, Григорій Данилюк, Іван Грудецький з Чернівців. Курси трактористок пройшли також понад 100 дівчат, серед них чернівчанки Поліна Якубишина, Марія і Антоніна Забавчуки. В тракторних бригадах була сувора дисципліна, висока продуктивність праці. В 1934 - 1937 роках вживається ряд заходів по зміцненню колгоспів. Формуються постійні бригади, ланки, впроваджується підрядна оплата. Проводиться чергове укрупнення колгоспів, в ході якого деякі з них міняють свої назви. В Чернівцях остаточно сформувалося дев'ять колективних господарств. Серед них економічно виділялись колгоспи імені Горького на Хренівці - голова Павло Коваль, імені Кірова на Павлівці - голова С.С.Розвадовський. Тільки в цих двох господарствах до війни було побудовано 10 тваринницьких ферм, комори, кузні. В кожному з них було по 3-4 бригади, які мали по 10-12 пар коней, воли. В 1940 році за успіхи в землеробстві і тваринництві колгоспи були занесені в Книгу Пошани ВСГВ. Найбільшим господарством був гоцулівський колгосп "ІІІ-й Інтернаціонал" (630 душ, 460 га ріллі, 60 голів ВРХ), очолювали його С.С.Осаула, А.О.Райтаровський. Міцним господарством була також артіль "Серп і Молот" на Мазурівці, де головувала Марія Бельська.
На Гоцулівці утворились також колгоспи імені Куйбишева (голова Ю.Островський), "17-го Жовтня" (В.Іжаківський). На Гибалівці - колгосп імені Менжинського, на хуторі Грабовець - імені Димитрова, на хуторі Юзина - імені Ворошилова. У 1939 - 1940 роках у побудований Новий Довжок були насильно зселені численні хуторські двори, розкидані по ярах та вздовж річки Мурафи.
Поступово зростали виробничі фонди колгоспів. Особливо славився район гужовим транспортом. Поліпшувалось обслуговування колгоспів технікою МТС. Врожайність в середньому зросла до 17-18 центнерів з гектара. Підвищився матеріальний рівень життя трудящих. Колгоспникам видавали на трудодень 2-3 кг хліба, до 1 крб. грішми. Хоча оплата була мізерною, до того ж відчувалась нестача товарів першої необхідності, але люди, які пережили колективізації, голодомор 1933 року, були більш-менш задоволені.
Старожили розповідають, що до війни в колгоспах була сувора дисципліна, відповідальність за роботу. Суворо питали за якість оранки, сівби, збирання врожаю. Поля були чисті. З мішком на поле ніхто не ходив. Діяли жорстокі закони, спрямовані проти крадіжок, порушень трудової дисципліни.
В суспільно-політичному житті того часу все більшу силу набирав партійний апарат, який поступово привласнював собі права і обов'язки державних органів і громадських організацій.
В 30-х роках першими секретарями Чернівецького райкому партії працювали І.Лосєв, М.Солодилов, С.Немировський. Райвиконком очолювали І.Дорош, Ф.Ципцюра. При МТС діяв політвідділ на чолі з Калініним. Ним видавалась газета "Соціалістична перемога".
На зміну територіальним партосередкам приходять партійні організації при виробничих колективах. Перша така організація трьох комуністів виникла при колгоспі III Інтернаціоналу. Секретарем був обраний директор школи І.Шишковський.
В наступних роках партосередки створюються при колгоспах на Мазурівці (секретар В.Хуторний), на Хренівці (І.Городинський), в містечку (Ш.Крупник). У виробничих колективах створювались групи співчуваючих партії.
В 1934 році проводилась чистка партії. Постраждало чимало чесних комуністів. Так, в парторганізації МТС з 13 членів партії після чистки залишилось тільки шість. Одночасно проводилась чистка підприємства від "класово ворожих елементів". Було знято з роботи 25 чоловік.
Важливу роль відігравали місцеві Ради - на Хренівці, Мазурівці, Гоцулівці і містечку. Активно діяли комсомольці. Вони були застрільниками в різних кампаніях, суботниках. З їх участю проводились також обшуки, арешти, "червоні ночі". Чорною мітлою пройшли по Чернівцях сталінські репресії 1937 року. Були репресовані директор МТС Михальчук і головний агроном Шпах, директор Гоцулівської школи О.Гречаник, учителі цієї школи О.Главацький, П.Бехарський. Справжньою трагедією стали репресії для родини розкуркуленого Івана Свідерського. Були заарештовані, як вороги народу, його сини Юліан і Марцин, три зяті - А.Соколовський, Ф.Якубовський, Т.Насіковський. Постраждало багато рядових колгоспників, їх звинувачували в зв'язках з білими, з зарубіжною контрреволюцією. Фактично ж приводом для арештів була діяльність в католицькій общині, організація молитов вдома, звичайні виробничо-побутові конфлікти з місцевим начальством.
В складних умовах політичного життя розвивалась освіта і культура. В 1929 році на Хренівці була побудована двоповерхова будівля семирічної школи, а в 1935 році вона стала першою в районі середньою школою. 1933 року стала до ладу нова школа в центрі селища. Сюди переселилась єврейська семирічка. Польська школа розмістилась у попівській садибі на Гоцулівці і Хренівці. А з 1935 року вона стала Гоцулівською українською семирічною школою. Стала семирічкою і Мазурівська школа. В 1937 році тут було завершено будівництво двоповерхового корпусу. З 1936 року почала працювати вечірня школа для сільської молоді. Відкрилась початкова школа на хуторі Довжок. Заслуженим авторитетом користувались учителі І.М.Городинський, В.А.Кваша, К.І.Левицька, А.М.Поліщук, Н.І.Калінчук, Р.І.Гринюк.
В 1935 - 1937 роках на Гоцулівці працювала однорічна колгоспна школа - РКШ, де курс навчання пройшли сотні рільників, бригадирів, рахівників, механізаторів. Очолював школу Федір Різуник.
Значну культурно-масову роботу проводили сільські клуби. До 1931 року діяв райбудинок за греблею. В будинку синагоги відкрився єврейський клуб. В клубах активно працювали гуртки художньої самодіяльності. На районних оглядах художньої самодіяльності лунали пісні, читались вірші на українській, російській, єврейській, польській мовах. Популярністю користувались в селищі єврейський драмгурток, польський хор. В 1937 році відбулося урочисте відкриття будинку культури на 550 місць. Цього ж року почала працювати сільська бібліотека.
Районна лікарня була розширена до 50 ліжок. Працювали тут досвідчені медики - лікар Кручинін, фельдшери Мариновський, Беркенштейн.
На фоні значних успіхів у розвитку освіти, культури, охорони здоров'я дико виглядало ставлення партії і Радянської влади до національних культур, до релігії, церкви. Піддавалась огульній критиці і викоріненню народна обрядовість.
В Чернівцях були закриті польська і єврейська школи. По-варварськи зруйновані Успенська і Миколаївська православні церкви, а матеріали з них - камінь і дерево - використані для будівництва колгоспних приміщень. Така ж доля спіткала кам'яну каплицю на Мазурівському цвинтарі і каплицю - пам'ятник жертвам російсько-японської війни 1905 року за Мазурівкою.
Католицький костьол був перетворений у базу райспоживспілки. Було розгромлене і розграбоване польсько-католицьке кладовище, де знаходилось багато цінних пам'ятників і гробниць. Винищено сосновий ліс на ньому. А камінь, мармур і дерево пішли на будівництво Будинку культури.

 

Війна і після війни.

родина мать зовет

Мирна праця радянських людей була порушена вторгненням німецько-фашистських військ та їх сателітів на територію Радянського Союзу. Розпочалась Велика Вітчизняна війна.
21 липня 1941 року фашисти окупували Чернівці. Перші ж дні були позначені кривавими розправами. Був закатований і розстріляний голова колгоспу "17 жовтня" В.Їжаківський. На території МТС німці розстріляли разом з групою червоноармійців 13 жителів містечка. Через кілька днів німецькі та румунські карателі кинули з моста у воду 12 євреїв (пам'ятник).
Під час окупації Чернівці входили в склад так званої Трансністрії. Румунські окупанти встановили жорстокий режим. Все доросле населення було зобов'язане працювати майже задарма в сільгоспобщинах. Скрізь панувала палкова дисципліна. Всі двори обклали численними податками. Єврейське населення було зігнано в гетто, за межі якого заборонялось виходити. Кілька чоловік за це розплатились життям.
Жителі селища ненавиділи окупантів, чинили опір. В селищі діяло кілька груп підпільників. Патріоти розповсюджували листівки, ховали хліб, зброю, псували сільськогосподарську продукцію. Підпільну боротьбу спрямовував підпільний райком партії, до складу бюро якого входили і чернівчани Мариновський П.І., Ракицький І.Д. Активно діяли чернівецькі підпільники Ф.Г.Соколовська, С.П.Бехарський, Б.І.Насіковський, В.Петербург, І.І.Мариновський.
12 лютого 1944 року через Чернівці пройшло партизанське з'єднання. В сутичках з окупантами було вбито кільканадцять німців і румун. Загинули 6 партизанів. 18 березня 1944 року Чернівці були звільнені 3-ою гвардійською десантною дивізією. Селище піддавалось артилерійському обстрілу, бомбардуванню німецькими літаками. Були вбиті і поранені. Зруйновано кілька будинків.
В квітні - травні 1944 року на Хренівці та хуторі Абрамівська Долина квартирував персонал 161-го гвардійського бомбардувального авіаполку. Аеродромом стало поле біля Сташкових корчів. Жителі селища чим могли допомагали воїнам, здружились з ними.
Війна нанесла чималі матеріальні збитки селищу. Особливо постраждали господарські будівлі колгоспів, МТС, школи. Та найбільш болючі втрати були людські - близько 1000 односельчан не повернулись до рідних домівок.
В тяжких умовах відбувались післявоєнна відбудова і розвиток народного господарства. Трудівники селища енергійно взялись за роботу. Швидко стали до ладу промислово-побутові підприємства і артілі, Моївська МТС, школи.
Працівники МТС (директор П.Д.Юзвенко) збирали по ярах, в криницях, різних сховищах деталі і вузли сільгоспмашин і з них збирали трактори та комбайни. Вже в травні 1944 року було сформовано 7 тракторних бригад з 2-3 тракторів, які обслуговували 13 сіл району. В 1945 році колектив підприємства (директор О.М.Письменюк) зайняв перше місце в області, виробивши на один умовний трактор по 190 гектарів ріллі. Добре працювали тракторні бригади Данилюка Григорія і Мигидина Василя, які обслуговували чернівецькі колгоспи. Самовіддано трудились трактористи Паєвський Антон, Котовський Іван, Марценюк Андрій. Серед трактористів було чимало жінок. Серед них чернівчанки Якубишина Поліна, Котовська Марія, Мординська Ніна, Гураль Ніна, Забавчук Марія та інші. На ремонті тракторів відзначались слюсарі Бубело Федір, Глушицький Іван, токар Главацький Северин.
В наступні роки МТС весь час поповнювалась новою сільськогосподарською технікою. На кінець 1950 року в ній нараховувалась 21 тракторна бригада, по три трактори в кожній. Поліпшилась організація праці. Працювали в дві-три зміни.
Великі труднощі довелось переборювати відновленим колгоспам. Гостро відчувалась нестача сільськогосподарської техніки, тяглової сили, її економічний рівень був дуже низьким. Так, в артілі "Серп і молот" на Мазурівці (голова Грабівський І.Г.), де в 1946 році було 222 двори, 216 чоловік працюючих, 477 гектарів орної землі, налічувалось 30 коней, 4 воли, 39 голів ВРХ, 8 свиней. Корів не було. З реманенту колгосп мав 14 кінних плугів, 4 борони, 1 жатку, 2 сівалки, 1 кінні граблі, 7 возів. Такий приблизно стан був і в інших колгоспах села : імені Горького (голови Пастернак Ф., Крайнов О.О.), імені Кірова (Котовський І.Л.), імені Ворошилова (Вербицький К.М.), імені Менжинського (Шумило М.Ф.), імені Димитрова (Пастернак Л.М.), "III Інтернаціонал" (Козакевич П.П.), "17 Жовтня" (Бехарський С.П., Гуменний Д.К.), імені Куйбишева (Штеренфельд С.Ш.).
Важко проходила весняна сівба 1945 року. Колгоспники змушені були готувати значні площі під посіви вручну - копали землю лопатами, впрягались в упряж і боронували скопане. Більше половини врожаю теж збирали вручну. Все це не могло не позначитись на врожаях. Не виконувались плани хлібозаготівлі. Нічим було оплатити трудодні колгоспникам.
Нелегке становище склалось у тваринництві. Не вистачало кормів. Як наслідок - низька продуктивність, великий падіж худоби. Все це ускладнилось тим, що весна і літо 1946 року видались найбільш посушливими за всі попередні 50 років. На великих площах ослабли або загинули озимі та ярі культури. В тому році в чернівецьких колгоспах зібрали по 4-6 центнерів зернових з гектара. Урожай цукрових буряків коливався від 70 до 110 центнерів з гектара. Овочі в більшості колгоспів загинули.
Проте партія і уряд не дуже рахувались з цим. Хлібозаготівля 1946 року проходила під гаслом : "Боротьба за хліб - це боротьба за соціалізм". Саме на вилучення зерна, а не на спасіння селян були спрямовані заходи керівництва.
Навесні 1947 року голод досяг свого апогею. Вмирали старі, малі, в розквіті літ. Щоб якось підтримати людей, в чернівецьких колгоспах і МТС варили баланду з пшона, проса, ячменю і годували колгоспників, працівників МТС, членів їх сімей. Лише в 1947 році в розвитку сільського господарства області сталися позитивні зрушення. Був зібраний непоганий врожай, в тому числі в Чернівецькому районі - в середньому по 16 центнерів зернових з гектара. На Мазурівці в колгоспі "Серп і молот" він становив 19,6 центнерів. Ще вищий урожай зібрав колгосп імені Горького. За високий урожай зернових - по 34,6 центнерів з гектара - бригадиру Їжаківському С.Я. і ланковій Вашлик Г.А. було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Були відзначені також високими урядовими нагородами агроном Малинський Д.С., ланкові Титус Софія, Юзвенко Марія, Їжаківська Регіна, Василик Килина, бригадири Дубчак Микола, Юзвенко Тимофій.
В гоцулівському колгоспі "III Інтернаціонал" за високі врожаї були нагороджені Челядина Марія, Попіль Віра, Черепій Ганна, Коваль Ольга. Високі врожаї також збирали в 1949 - 1950 роках. Колгоспи району перевищили довоєнний рівень посівів цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику. В 1950 році відбулося чергове укрупнення колгоспів, в результаті якого сформувались три великих господарства : імені Горького - на Хренівці, Павлівці і хуторі Йосипівці (голова Городинський І.М.), колгосп мав 1905 гектарів орної землі; колгосп імені Молотова, згодом перейменований в колгосп "Заповіт Ілліча", - 1431 гектар землі (голова Юськов П.Г.); та "III Інтернаціонал" - на землях Гоцулівки і прилеглих хуторів (голова Штеренфельд С.Ш.). Це господарство мало 1053 працюючих колгоспники, 2136 гектарів орної землі, 440 голів ВРХ, в т. ч. 75 корів, 162 коня, 130 волів, 330 овець, 4 автомашини, 58 возів, 30 саней.
Незважаючи на певні успіхи в сільському господарстві, життя селян залишалось важким. Відбудова народного господарства в основному здійснювалась за рахунок колгоспного селянства. Продовжувалось викачування коштів з колгоспів та радгоспів шляхом завищення цін на промислові вироби та їх зниження на сільськогосподарську продукцію. Так, за один центнер зернових колгоспи одержували в 1952 році 9,70 крб., кукурудзи - 5,40 крб., цукрових буряків - 10,50 крб. Особливо низькими були ціни на тваринницьку продукцію : 1 центнер яловичини - 20,30 крб., молока — 25,20 крб. Собівартість цих продуктів була значно вищою.
Колгоспи здавали державі фактично все зерно як держдоставку та натурооплату за обслуговування технікою МТС. За таких умов господарства не мали коштів для розширеного виробництва. Мізерною була оплата праці колгоспників, їм нараховували на трудодень до 1 кг хліба та 15-20 копійок.
Селянин жив переважно з свого підсобного господарства. Але й воно обкладалось численними податками. Кожен двір повинен був здати безкоштовно 40-45 кг м'яса, 230-240 літрів молока, 240 штук яєць, одну шкіру, сплатити грошовий податок та ще й підписатись на позику 300-500 крб. Щоб зменшити податки, селяни змушені були різати худобу, рубати яблуні і груші. Святе для кожного селянина дійство - збирання хліба перетворювалось у "битву за хліб". Посилилась міграція населення в міста, переважно за рахунок молоді.
Щоб заставити селян краще працювати, у них вилучали так звані надлишки присадибних ділянок, які потім у багатьох випадках заростали бур'янами. Було збільшено обов'язковий мінімум вироблених трудоднів. Застосовувались адміністративні заходи до тих, хто його не виконував, не сплачував своєчасно податків. Зневажливе ставлення до колгоспників виявлялось і в тому, що вони були позбавлені пенсійного забезпечення, не могли залишити село без дозволу.
В суспільно-політичному житті цього періоду панували адміністративно-командні методи керівництва. На місця безперервно сипались зверху накази, постанови, листи, телеграми. Масовими явищами стали рекордоманія, приписки, фальсифікація соціалістичного змагання. В цей час Чернівецький райком партії очолював Данильченко І.Є. Райвиконкомом довгі роки керував Ципцюра Ф.І. Чисельно зростали партійні організації в колгоспах і на підприємствах. Так, якщо в парторганізації колгоспу "III Інтернаціоналу" числилось 7 комуністів, то в 1951 році їх число зросло до 18 чоловік. На зборах парторганізації обговорювались питання сільського життя - від контрактації телят до роботи редколегій стінгазет.
В 1950 році разом з укрупненням колгоспів були об'єднані сільські Ради Хренівки і містечка в одну сільраду - Чернівецьку, її очолив Петровський В.Ф. Основним завданням сільських Рад був збір натуральних і грошових податків з селян. Через труднощі цієї роботи та недостатню кваліфікацію голови і секретарі сільрад часто змінювались. Так, по Мазурівській сільраді з 1945 по 1957 рік змінилось 18 голів і 12 секретарів.
В ці роки велась відбудова Чернівців як райцентру. Було відремонтовано десятки квартир та будинків. Після війни на території села не залишилось жодного дерева. Почалось інтенсивне засадження деревами і кущами вулиць, схилів річки Мурафи, ярів. Відновили роботу школи. Хренівську середню школу відвідувало багато дітей з навколишніх сіл. В школі навчалось понад 400 дітей. Директорували Левицька К.І., Городинський І.М. З 1950 року стала середньою і Чернівецька школа, її очолювали Кваша Б.А., Калінчук Н.І., Панасюк Н.І. Завучем працював Гершензон Л.А.
Відразу ж після війни почали працювати як початкові школи на Мазурівці і Гоцулівці, а з 1947 року вони стали семирічками. Директорами цих шкіл були Ракицький І.Д., Лужанський І.Г., Кошова Л.М., Кобріна М.А. Почала також працювати початкова школа на хуторі Довжок, де вчителював Баланюк В.М.
Всі школи були перевантажені дітьми. Не вистачало приміщень, було важко з підручниками, папером. Взимку в класах було холодно. Чимало дітей залишало школу через нестачу одягу, взуття. 3 1945 по 1954 рік в Чернівцях працював дитячий будинок, в якому жили і навчались понад 100 дітей-сиріт (директор Хомов Я.М.). Був відкритий Будинок піонерів (директор Розбіцька Л.І.).
Вогнищами культури стали Будинок культури (директор Маковій), сільська бібліотека. В 1950 році була заснована дитяча бібліотека. Видавалась районна газета "Колгоспна правда" (редактори Постель Г., Салабай Є.К.). В 1950 році на площі Перемоги був установлений пам'ятник загиблим воїнам.
Зразу після війни почалось переслідування релігійних общин. Припинили свою діяльність єврейські молитовні школи.
Був закритий костьол, а його приміщення передане під будинок оборони і радіовузол. Католицька община відкрила молитовний будинок в селянській хаті на Хренівці. його також було закрито. Віруючі католики змушені були молитися на цвинтарі. Церквою для православних віруючих стала Католицька каплиця.

 

На піднесенні.

П'ятдесяті роки були позначені значним ростом промисловості і сільськогосподарського виробництва. Чернівецький район став одним з передових районів області. Це сприяло розвитку Чернівців як райцентру, поліпшенню його благоустрою.
В ці роки в селищі було побудовано маслозавод, хлібозавод, цех безалкогольних напоїв, інкубаторну станцію, районну колгоспну виставку, господарства міжколгоспбуду і автоколони, кілька нових магазинів, 16-квартирний житловий будинок, адміністративний будинок.
Значно розширилась і матеріальна база МТС. В 1958 році підприємство налічувало 121 трактор, 32 зернових і 13 силосних комбайнів та багато іншої техніки. В цьому ж році Моївська і Бабчинецька МТС були реорганізовані в Чернівецьку ремонтно-технічну станцію (директор Пронін П.А.), а всю сільськогосподарську техніку передали колгоспам.
Поліпшились справи в господарствах. Так, неподільні фонди колгоспу імені Горького (голова Юзвенко П.Д.) зросли з 1950 по 1962 роки майже в 5 разів і оцінювались в 772 тис. крб. Колгосп мав 16 тракторів, 11 різних комбайнів, 16 автомашин.
1958 року артілі "Зоря комунізму", і "Заповіт Ілліча" були об'єднані в одне господарство - колгосп "Україна" (голова Штеренфельд С.Ш.). Це було одне з найбільших господарств в районі. Колгосп мав 5230 гектарів угідь, в т.ч. 3755 гектарів ріллі, 1634 голови ВРХ, 1547 свиней, 289 коней, багато волів. В колгоспі налічувались 21 трактор, 22 автомашини, 12 комбайнів. Працювали в колгоспі 1625 чоловік. Кількість валової продукції зросла в 3,5 раза порівняно з 1950 роком. В цих роках особливо помітними були успіхи в землеробстві. В колгоспі "Україна" врожайність зернових і цукрових буряків зросла на 16-20 відсотків. Ще кращі показники були в артілі імені Горького 27 центнерів зернових і 304 центнерів цукристих з гектара.
На кінець 50-х років всі колгоспи і населені пункти району були в основному електрифіковані з державної електромережі. В 1958 році стала до ладу Скалопільська ГЕС потужністю 500 кВт. Значно поліпшився матеріальний рівень життя трудящих.
Були скасовані обтяжливі натуральні податки, зменшено грошовий. Припинена підписка на позику державі. Тричі знижувались ціни на товари широкого вжитку. Колгоспникам видавали по 2-3 кг хліба, до 1 крб. на трудодень.
Розгорнулось індивідуальне будівництво, перекривались солом'яні дахи черепицею, жерстю, шифером.
В 1958 році, в зв'язку з нагородженням вінницької області орденом Леніна за успіхи в розвитку сільського господарства, була відзначена орденами і медалями група трудівників колгоспів імені Горького та "Україна". Серед них ланкова В.Л.Канюка, тракторист Є.М.Юрій, бригадир І.Т.Пошванюк.
Разом з тим в розвитку колгоспного виробництва все різкіше проявились негативні риси : плинність і недостатня кваліфікація кадрів, низький рівень організації праці. А це в умовах великих господарств все більше давало себе знати. Недешево дісталась колгоспам продана державою переважно застаріла техніка.
Внаслідок цих та інших недоліків продуктивність праці зростала дуже повільно. Ріст валової продукції в основному досягався за рахунок збільшення посівних площ і поголів'я худоби. Особливо в тяжкому становищі було тваринництво.
Так, в колгоспі "Україна" при двократному збільшенні поголів'я ВРХ і свиней продаж м'яса державі майже не збільшився.
Корів стало в 4,5 раза більше, а виробництво молока зросло лише на 15-16 %. Знизились надої від корів.
Великий удар по виробництву молока було нанесено в 1958 році, коли внаслідок маніакальної ідеї М.Хрущова про будівництво комунізму були усуспільнені корови колгоспників, а потім, очухавшись, їх знову повернули колишнім власникам худими, виснаженими, зараженими ящуром. Поголів'я корів в індивідуальному секторі різко зменшилось. Почав занепадати гужовий транспорт, в першу чергу воли.
З 1953 по 1961 рік першим секретарем райкому партії працював І.В.Тереха, вимогливий, чуйний і уважний до людей. Його змінив В.І.Лайко. В 1962 році Чернівецький район був ліквідований. Чернівці увійшли до складу Могилів-Подільського району. Це негативно вплинуло на розвиток селища. З містечка посилилась міграція населення, особливо єврейського.

 

Застійні роки.

Певний занепад селища збігся з початком так званих застійних років. Хоча темпи розвитку промислових підприємств помітно зменшились, все ж деякі з них зазнали істотних змін.
Численним реорганізаціям піддавалась швейна фабрика "Подолянка" (директор Перенчук Г.О.). Вона, була то цехом, то філіалом інших фабрик, об'єднань, то самостійною. 1971 року став до ладу двоповерховий корпус з трьома цехами, що значно поліпшило умови праці робітниць. Вартість валової продукції становила понад 4 млн. крб. Самовіддано трудились головний інженер М.М.Коробчук, швачки Н.І.Боровська, О.І.Брухаль, А.В.Коваль, А.А.Костельна, Н.І.Ординська, Н.Ф.Якубишина та інші.
1980 року ковбасний цех був переведений у реконструйовану будівлю на базі колишнього маслозаводу. Виробництво ковбас зросло у чотири рази і становило 80 тонн в місяць. На базі цеху проводився республіканський семінар харчовиків. Про досвід його роботи випущено брошуру, документальний кінофільм. Завідує цехом з 1959 року М.А.Грункін.
В ці роки стали до ладу двоповерховий будинок зв'язку, міжколгоспний комбінат комунальних підприємств (голова М.А.П'ятковський), підстанція РЕС, газозливний склад. Побудовано двоповерховий універмаг, кілька нових магазинів, кафе, кафе-ресторан "Колос". Товарообіг Чернівецького ССТ (голови М.А.Кушнір, П.І.Суперсон) з 1957 по 1985 роки зріс з 1116 тис. крб. до 5971 тис. крб. і продовжував зростати. Були переобладнані в крамниці, склади, побутові майстерні будиночки колишньої виставки. Тут же стали працювати ветаптека, Товариство кролівників. Важливою подією в житті селища стало відкриття нової лікарні з триповерховим корпусом на 200 лікарняних місць. В 1967 році тут працювали 20 лікарів, понад 100 медсестер і фельдшерів, 57 санітарок, 46 чоловік техперсоналу. Поліклініка розмістилася в колишньому будинку райкому партії. Чернівецькою лікарнею в різні роки завідували Г.В.Шевчук, Й.Я.Гітару, Л.Т.Марцинковський, О.С.Корнєв (1963 - 1992 роки). Авторитетом серед жителів села користувались лікарі С.М.Антонюк, П.Г.Гусак, Д.Ф.Дякун, В.В.Дякун, Є.Й.Зіцер, А.П.Корнєва, М.І.Куйбіда, Л.М.Свідницький, медсестри і лаборанти М.О.Бойко, Л.І.Журкіна, Г.Я.Шпарко, С.І.Юськова та інші.
В цей період відбулися значні зміни в сільському господарстві. Неухильно зростали неподільні фонди колгоспів, енергоозброєність виробництва за рахунок нової техніки. Разом з тим фондовіддача затрачених капіталовкладень і матеріальних ресурсів істотно не позначалась на рості сільськогосподарської продукції. Неподільні фонди колгоспів імені Горького та "Україна" в ці роки (1962 - 1985) зросли майже в 5 разів і становили в 1985 році 4 млн. крб. в першому і 6,49 млн. крб. - в другому. В обох колгоспах працювали 94 трактори, 34 різних комбайнів, 58 автомашин, 645 електродвигунів.
Помітні були зрушення в землеробстві. Урожайність зернових зросла до 25-27 центнерів, а цукрових буряків - до 320-350 центнерів з гектара. Найбільш урожайним був 1973 рік, коли колгосп "Україна" зібрав 52000 центнерів хліба - по 31,5 центнерів з гектара.
З 1961 року колгосп ім. Горького (голови Дудник А.Е., Галандзовський А.В.) почав спеціалізуватися на вирощуванні молодняка свиней. Було побудовано 7 свинарників на 3500 голів, кілька корівників, телятників, механізовану майстерню та інші господарські об'єкти.
Колгосп "Україна" (голова Волков М.І.) спеціалізувався на відгодівлі свиней. Був побудований великий свинокомплекс. Кількість свиней зросла до 4000, а виробництво м'яса - до 5-6 тисяч центнерів.
Однак в 1973 році поступальний розвиток колгоспів був перерваний їх об'єднанням в одне господарство - колгосп імені Горького (голови Юзвенко В.П., Безверхий Б.Я.). Господарству була визначена нова спеціалізація - вирощування овочів. З цією метою була запроваджена меліорація на площі 650 га, побудовані басейни, насосні станції, гектар теплиць. З ініціативи В.П.Юзвенка розпочалось спорудження табору праці і відпочинку в Сташкових корчах - для студентів та школярів.
Однак черговий етап спеціалізації порушив ці плани. Був взятий курс на виробництво м'яса, молока. Знову почалась перебудова тваринницьких ферм, мінялась структура площ. Були занедбані теплиці. На протязі 1976 - 1980 років один за одним стали до дії три молочнотоварні комплекси вартістю понад 700 тис. крб.
Якщо основні виробничі фонди об'єднаного колгоспу сягнули за 8 мільйонів карбованців, то його виробничі показники знизились. Так, один колгосп "Україна" до об'єднання і після роз'єднання давав майже стільки м'яса і більше зерна, соняшнику, ніж об'єднаний колгосп. Падала трудова дисципліна, посилились плинність кадрів, міграція населення. Почали занепадати малі села і хутори, чому сприяв і пресловутий поділ населених пунктів на перспективні і неперспективні. За 10 років - з 1973 по 1983 - тільки на Мазурівці кількість працюючих в колгоспі зменшилась на 500 чоловік, а кількість непрацездатних становила 867 чоловік - вдвічі більше ніж у 50-х роках. В 1982 році колгосп був роз'єднаний. У 1983 - 1985 роках в економіці колгоспу імені Горького (голова Безверхий Б.Я.) істотних змін не відбулося. Кількість ВРХ становила 900, в т. ч. 310 корів. Колгосп щорічно в середньому виробляв понад 2500 центнерів м'яса, близько 9000 центнерів молока.
В колгоспі "Україна" (голова Юзвенко В.П.) поголів'я корів збільшилось до 650 голів, а поголів'я свиней - до 7000. В 1985 році господарство досягло свого рекордного виробництва м'яса і молока - відповідно 10013 центнерів і 17143 центнери.
В 1983 році було завершено будівництво піонерського табору "Салют". Істотно поліпшився матеріальний добробут колгоспників. Інтенсивно велося індивідуальне будівництво. В селищі майже повністю зникли солом'яні дахи. В ці роки в колгоспах виросли енергійні, сумлінні працівники. Чимало з них в 60-70-х роках було відзначено урядовими нагородами. Це агроном Д.С.Малинський, бригадири й.Ю.Янковський, В.Ю.Буяновський, зав. фермою А.А.Ординський, ланкові В.Л.Канюка, Н.Г.Данилюк, тракторист Є.М.Юрій, телятниця В.С.Форись, доярка В.І.Їжаківська в колгоспі імені Горького; бригадири І.Т.Пошванюк, В.А.Насіковський, І.Т.Гураль, дояр А.І.Рибчук, ланкова М.П.Жмуд, шофер О.Ф.Гендзьора, комбайнер А.А.Титус - в колгоспі "Україна".
Значні зміни відбулися в Чернівецькому відділенні "Сільгосптехніка". Основні виробничі фонди підприємства зросли з 282 тис. крб. у 1961 році до 1440 тис. крб. у 1985 році. Побудовано два виробничих корпуси для ремонту сільськогосподарської техніки. Створюються механізовані загони для обслуговування колгоспів, станції техобслуговування тваринницьких ферм. Вартість виконаних робіт і торгово-постачальний обсяг досягли 1646 тисяч карбованців.
За успіхи в роботі колектив підприємства неодноразово відзначався перехідним Червоним прапором, заносився на обласну Дошку пошани, а його працівники нагороджувались грошовими преміями. Багаторічною сумлінною працею відзначилися шліфувальники А.Б.Молодовський, Л.Й.Рудик, слюсар І.П.Скрипник, шофери Й.Г.Свіщевський, В.С.Їжаківський та багато інших. Керуючими підприємством в ці роки працювали А.О.Сидоренко. В.І.Орищак, С.Д.Новицький, М.К.Волошин. З 1971 по 1985 роки відділенням успішно керував П.В.Остапчук, головним інженером П.Й.Пержар. На відміну від промислових підприємств і колгоспів, де в ці роки були досягнуті деякі успіхи в розвитку економіки, в соціально-культурному будівництві спостерігався певний застій. Якщо в навколишніх селах в 70-80-х роках були побудовані нові школи з сучасними комунально-побутовими умовами, то навчально-матеріальна база Чернівецьких шкіл за 40 років істотно не змінилась. Всі школи працювали в старих приміщеннях.
Найбільше було зроблено в Чернівецькій СШ № 2 (директори В.В.Валовський, С.А.Войцехівський, А.А.Буняк, Г.О.Хуторна). Тут на базі незавершеного будівництва школи-інтернату побудовано навчальний корпус на вісім класних кімнат, гуртожиток, спортивний зал, виробничий корпус з майстернею і тракторними класами, літня їдальня. Школа мала кілька гектарів саду та присадибних ділянок. На її базі багато років в літній час працював районний піонерський табір.
В Чернівецькій СШ № 1 (директори Н.К.Голубчик, Є.І.Кольбедюк, І.Г.Волошин, В.М.Лисенко) стала до ладу нова їдальня. Основний навчальний корпус опинився в напіваварійному стані.
Нову їдальню було споруджено в Мазурівській восьмирічній школі № 1 (директори І.С.Грабівський, Н.К.Голубчик, В.В.Валовський, М.П.Грабівська). В Мазурівській восьмирічній школі № 2 (директори І.С.Грабівський, С.П.Карпенко, О.Ф.Продан) був побудований навчальний корпус на вісім класних кімнат.
Довгі роки велась добудова спортивного залу. У Весняному (Довжок) побудований клуб був переданий під восьмирічну школу (директори А.Д.Якубишин, М.П.Мойсюк). До 1980 року в селищі працювала вечірня школа сільської молоді (директори І.В.Геллер, Р.Д.Гуменюк). В цих школах учнівські колективи різко скоротилися.
В школах проводилась напружена навчально-виховна робота в умовах кабінетно-класної системи. Учителі брали участь в агітаційно-масовій роботі. Школи були застрільниками у проведенні таких помпезних свят, як 50-річчя Радянської влади, 100-річчя з дня народження В.І.Леніна. Учителі і учні допомагали колгоспам в зборі врожаю.
Авторитетом користувались майстри педагогічної справи К.С.Буняк, С.П.Жмуд, Н.І.Журавська, Ю.К.Їжаківська, П.П.Киричок, Г.П.Кольбедюк, Є.І.Котига, Г.В.Лисенко, Т.К.Лисенко, В.Ф.Мординська, І.Т.Телефус, Г.І.Чешенчук та інші. Значною подією на освітянській ниві селища було заснування в 1966 році на базі звільнених приміщень районної лікарні сільськогосподарського профтехучилища. Того року тут навчались 300 учнів, працювали 20 інженерно-педагогічних працівників. В наступних роках навчально-матеріальна база СПТУ-38 весь час зміцнювалась і розширювалась. В 1979 році училище переселилось у новий навчально-виробничий комплекс за Мазурівкою. В нього входять навчальний корпус з 24 кабінетами і лабораторією та їдальнею, гуртожиток, різні господарські будівлі. У 80-х роках тут навчалось понад 500 юнаків і дівчат з кількох районів області. Разом з посвідченням за спеціальністю випускники одержували атестати про середню освіту. Машинно-тракторний парк налічував понад 100 одиниць сільськогосподарської техніки. Керували училищем директори В.Г.Тереха, В.В.Гнидюк, М.С.Шершньов.
Здібними викладачами і майстрами зарекомендували себе А.І.Гриневський, Г.Г.Ганущак, М.Ф.Іваніка, В.В.Климченко, І.Ф.Нечуй, В.І.Пашталян, В.С.Савуленко, В.І.Фурик та інші.
Позитивними явищами в розвитку культури селища було відкриття музичної школи (директор М.Т.Савчук), переобладнання костьолу в широкоекранний кінотеатр. Значно збільшились книжкові фонди сільської і дитячої бібліотек. На всю область стали відомі роботи скульптора-аматора Й.А.Насіковського, живописця В.Я.Козяра. В честь 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні реконструйовано пам'ятник загиблим воїнам, площу Перемоги. На великій стелі викарбовано імена односельчан, які загинули в роки війни.
Водночас занепала робота Будинку культури. Припинив свою діяльність народний театр під керівництвом учителя Г.К.Шаповала, розпався популярний Чернівецький хор (керівник М.Т.Савчук). Перестали працювати напівзруйновані клуби на Мазурівці і Гоцулівці.
Суспільно-політичним життям в цей період займались партійні організації. Всього в Чернівцях діяло 12 парторганізацій. В них налічувалось до 300 членів партії. Найбільш численними були колективи комуністів в колгоспах, на швейній фабриці, відділенні "Сільгосптехніка". Більшість керівників підприємств, колгоспів, установ, чимало передових працівників були членами КПРС. Користувались авторитетом серед комуністів і односельчан секретарі парторганізацій М.К.Волошин, А.В.Галандзовський, Н.І.Гулько, А.А.Джуренко, І.К.Журавський, В.С.Загороднюк, М.М.Коробчук, В.М.Перенчук, П.Й.Пержар.
І все ж особливого впливу на виробництво, культурне життя з боку комуністів не відчувалось. Робота лекторів, агітаторів все більше занепадала. Папери часто замінювали і партійні збори, і заняття політшкіл. В соціально-побутовому житті значну роль відігравали сільські Ради. Але, маючи мізерні кошти і не маючи реальних прав, вони були обмежені в своїй діяльності. Робота сесій, комісій, засідань виконкомів часто перебувала також в полоні формалізму.
Головами Чернівецької сільської Ради в ці роки працювали В.Ф.Петровський, І.М.Кротний, Л.В.Молодовський, В.М.Перенчук, А.В.Галандзовський. Секретарем Ради багато років був Б.К.Брухаль.
Мазурівську сільраду очолювали В.Т.Присяжний, М.Ф.Климов, А.Л.Крижанівський, М.І.Волков, В.М.Перенчук. Понад 30 років секретарем ради працював С.Л.Варчук.

 

Парадокси перебудови.

Жителі селища радо зустріли зміни в суспільно-політичному житті країни. Однак райдужні настрої швидко змінились розчаруванням та незадоволенням. Все гостріше відчувалась нестача продуктів харчування, товарів широкого вжитку. Нечуваними темпами росла спекуляція. Тануло народне добро. Все ж життя продовжувалось. Хоча й повільніше, але зростали неподільні фонди колгоспів, підприємств.
1989 року швейна фабрика "Подолянка" поповнилась новим виробничим комплексом, куди переселились швейні цехи підприємства. Неподільні фонди фабрики зросли вдвічі. Вартість валової продукції збільшилась до 7-8 млн. крб. Докорінно поліпшились умови праці робітниць. У 1986 році на базі відділення "Сільгосптехніка" було утворено ремонтно-транспортне підприємство (директор Пержар П.Й., головний інженер Антонюк Л.Ф.). РТП перейшло на спеціалізований ремонт тракторів в масштабі області. Вже того року було відремонтовано 692 трактори Т-40, 372 двигуни. Продовжувалось обслуговування колгоспів автотранспортом, механізованими загонами. 1989 року вартість неподільних фондів підприємства перевищила 1,5 млн. крб., а вартість виконаних робіт - понад два мільйони крб. Цього року став до ладу ще один корпус для ремонту тракторів. Приділялась увага соціальній сфері. Побудовано 16-квартирний житловий будинок, дитячий садок, двоповерховий будинок з їдальнею, кімнатами для різних служб. В 1989 році РТП було реорганізовано у спеціалізоване підприємство "Агромаш".
В складних умовах перебудови довелось працювати колгоспам. Гостро відчувалась нестача пального, запчастин. Подорожчали сільськогосподарська техніка, її ремонт. Неподільні фонди колгоспу імені Горького за ці роки збільшились на 200 тис. крб. Побудовано новий корівник. Придбано кілька одиниць сільськогосподарської техніки. Основні виробничі фонди колгоспу "Україна" порівняно з 1985 роком зросли майже на два мільйони крб. Були споруджені механізовані токи, велике овочесховище, навіси для сіна, комбікормовий цех, гараж та інші виробничі об'єкти. Розпочато будівництво Будинку культури.
В цих роках продовжувалась боротьба за інтенсифікацію виробництва, що було особливо помітно в землеробстві. Так, 1990 року колгосп імені Горького на площі 880 га зібрав 29 тис. центнерів хліба - по 36,9 центнерів з гектара. Ще вищий урожай - по 42,7 центнерів з гектара було зібрано в колгоспі "Україна". Валовий збір зерна тут перевищив 60 тис. центнерів. Проте середній валовий збір зерна в 1986 - 1990 роках в обох колгоспах мало перевищував кількість зібраного хліба в попередніх роках.
Непоганими були також врожаї цукрових буряків. Але через те, що держава припинила стимулювання вирощування цієї культури, колгоспам довелось піти на скорочення її посівів. Так, в 1990 році площі під посіви цукристих в обох колгоспах скоротились на 175 гектарів, а виробництво цукросировини зменшилось майже на 100 тис. центнерів.
Ще більше ускладнилось становище в тваринництві. До всіх труднощів тут додались нестача комбікормів, плинність кадрів, занедбаність племінної справи. Стало зменшуватись поголів'я тваринництва. Так, в колгоспі імені Горького в 1990 році порівняно з 1985 роком поголів'я великої рогатої худоби зменшилось на 50 голів. Зменшилась кількість свиней і птиці.
В колгоспі "Україна" за цей же час поголів'я ВРХ скоротилось на 350 голів, в т. ч. на 100 корів. Відповідно зменшилось виробництво м'яса і молока.
Незважаючи на всі труднощі, чимало людей сумлінно трудились в колгоспному виробництві. Це доярка Ганна Франюк, механізатор Іван Якубишин, свинарка Марія Соколянська в колгоспі імені Горького, електрозварник Франко Брухаль, свинарка Віра Межиєвська, ланкова Ганна Адамчук, механізатор Іван Мартинюк, доярка Зоя Паламарчук в колгоспі "Україна". Значною подією в селищі стало відкриття нової поліклініки, побудованої на кошти колгоспів. В умовах свободи і демократії активізувалась діяльність релігійних общин. Католицька община домоглася повернення їй колишнього костьолу. Розгорнувся широкий фронт реставраційних та будівельних робіт. 1989 року відбулося урочисте відкриття костьолу святого Миколая, на якому були присутні делегації з Польщі, Шаргорода, Мурафи та інших католицьких приходів. Було зачитане послання Папи Римського. При костьолі відкрилась католицька школа, яку відвідують понад 150 дітей різного віку. Заняття проводять ксьондз Л.А.Ткачук і монашки з Польщі.
Не відставали від католиків православні віруючі. Під керівництвом священика В.І.Киселевича, а також С.І.Насіковського, Ф.Я.Бойка протягом року методом народної будови піднісся стрункий світлий храм святого Миколая - в пам'ять зруйнованої в 1935 році Миколаївської церкви. Влітку 1991 року відбулася урочиста літургія, присвячена відкриттю церкви. На ній були присутні багато священиків області, сотні людей. Бага-тогодинний молебен вели священик Киселевич і вінницький митрополит Агафангел.
Закономірне відродження молитовних храмів, релігії, на жаль, супроводжувалось дальшим занепадом базових осередків культури. Будинок культури опинився в напіваварійному стані. Не стало кінотеатру. Занехаялись парк, стадіон, літній театр.
Ще більше постаріли школи, погіршала їх навчально-матеріальна база. Продовжував зменшуватись учнівський контингент. 1990 року в п'яти школах Чернівців, Мазурівки і Весняного (Довжок) навчалось 930 дітей - на 40 відсотків менше ніж в 1962 році. Працювало 95 учителів і вихователів.
Помітно постаріло населення селища. З початку 80-х років смертність стала перевищувати народжуваність. Кількість пенсіонерів перевищила 3000 чоловік, що складало третину всього населення. Серед мешканців села посилювалось незадоволення станом справ. Це пов'язувалось, зокрема, і з труднощами в управлінні надто великим по території Могилів-Подільським районом. Група односельчан (П.І.Мариновський, І.Д.Ракицький та інші) почали писати листи у вищі урядові та партійні інстанції з переконливими аргументами про відновлення Чернівецького району. Згодом утворилася ініціативна група на чолі з Ю.А.Шостаківською. Члени групи збирали підписи людей, посилали делегації в Вінницю, Київ, їх діяльність не пройшла безслідно. 28 листопада 1990 року постановою Верховної Ради України було відновлено Чернівецький район, а Чернівці одержали статус селища міського типу. В грудні того року і січні 1991 року були сформовані органи управління, організації, служби району. Головою виконкому Чернівецької Ради народних депутатів було обрано В.Ф.Сауляка. Партійна конференція обрала також райком партії (секретар А.Г.Шалінський), але він проіснував лише до вересня 1991 року.
Розпочались підготовчі роботи по будівництву адміністративних і житлових будинків, виробничих та соціально-побутових об'єктів роботи по благоустрою селища.
В складних умовах розпаду Союзу, становлення незалежної України, переходу до ринкових відносин відкрилась нова сторінка в історії Чернівців. В квітні-травні 1992 року утворилась районна державна адміністрація на чолі з Представником Президента України в Чернівецькому районі В.Ф.Сауляком. Перед нею широке поле діяльності по розбудові нашого району.

 

На головну