Чернівецький район знаходиться на південному заході Вінницької області і географічно межує з іншими районами Вінниччини. Сусідами на заході є мешканці Могилів-Подільського району, північні сусіди – жителі Шаргородського району, східна межа – це добросусідство з Томашпільським районом, і, нарешті, південний кордон - Ямпільський район області.
Адміністративним центром Чернівецького району є селище міського типу Чернівці (історія смт Чернівці), що розташоване за 3,8 км від автомобільного шляху регіонального значення Р36 (Могилів-Подільський - Немирів) та за 110 км (через смт Тиврів) від обласного центру м.Вінниця. Стан доріг в районі хронічно незадовільний.
Площа району | Кількість населених пунктів | Населення, станом на 2020 р. |
590 кв.км (59000 га) | 39 (назви) | 20000 |
Уважно! Про останній перепис населення не пам’ятає ніхто, офіційні і неофіційні дані про кількість населення істотно різняться.
Клімат району помірно континентальний - так зазначено в усіх офіційних джерелах і до цього всі звикли, хоча нестерпна літня спека останніх років створює враження субтропічного кліматичного поясу. Вже зараз кавуни місцевих господарників за смаковими якостями і цукристістю не поступаються плодам з південних областей України. Можливо вже слід розглянути питання про створення бананових плантацій (жарт).
Сільське господарство - провідна галузь народного господарства району. Основні культури : зернові, соняшник, цукровий буряк. Якщо не повторювати інформативних даних з офіційних державних джерел, то стан сільського господарства в районі можна представити у вигляді математичної залежності : родючі землі + рекордні врожаї = бідні селяни.
Про медицину. В Україні впроваджується медична реформа. Не оминула ця радість і Чернівецький район. Хоча чиновники звітують про здобутки та досягнення, котрі несе реформування медицини, наслідки змін вже відчувають пересічні громадяни : Закриття в районній лікарні пологового відділення (тепер народжувати їздять до сусідів за 30 км), інфекційного відділення, тощо... Відмічено звільнення досвічених профільних спеціалістів, постійні скорочення персоналу. Можливо наближається закриття медичного закладу. Готуємось...
Завітайте до Чернівецького району.
Що насправді привертає увагу в Чернівецькому районі, так це нерозвинений, а тому й нереалізований туристичний потенціал. Багата і щедра на мальовничі та затишні куточки Чернівецька земля - практично без туристичної інфраструктури. Потенційним туристам і мандрівникам слід врахувати, що в районі немає жодного готелю (мотелю). Стоп! Тепер тільки про хороше і цікаве.
Незважаючи на всі можливі незручності на Чернівеччині завжди можна відпочити від щоденної метушні та гомону великого міста. Отож, коли бажаєте гарно розважитися, помилуватися природою і чудовими краєвидами, завітайте до нашого району.
Наприклад, автор цих рядків сприймає Чернівецький район як курортну зону, і небезпідставно. Промисловий комплекс відсутній, майже. Одне дрібне підприємство, що випікає хліб, завод з виробництва цукру (який не працює) і сирзавод суттєво не впливають на навколишнє середовище. Найближчу заводську або фабричну трубу можна побачити кілометрів за тридцять у наших сусідів, та й ще невідомо, чи та труба належить діючому підприємству.
Крім насолодження чистим повітрям, красою і принадами незайманої природи й чарівними краєвидами справжньому відпочинку сприяє знайомство з комплексом історичних, культурних та природних пам’яток Чернівецького району.
На території Чернівеччини виявлено чимало археологічних пам’яток різних історичних періодів, зібрано унікальні стародавні речі, які поповнили багато музеїв України та зарубіжних країн.
Одним з подвижників археології краю був директор школи села Вила-Ярузькі М.С.Котенко-Шевченко (1887-1942), який організував археологічне та геологічне обстеження краю, дослідив скіфське городище, зібрав колекцію археологічних знахідок та обладнав у школі музей. Окрім того, учні разом зі своїм наставником записували місцеві народні пісні, казки, приказки.
Поблизу сіл Вила-Ярузькі та Букатинка виявлені три поселення трипільської культури, доби пізньої бронзи, скіфське городище та могильники черняхівської культури на яких розкопано понад 10 поховань.
1952-1953 рр. на території краю, поблизу с.Мервинці, Південно-Подільською археологічною експедицією на чолі з М.І.Артамоновим на березі річки Мурафи було розкрито два кургани. В них знайдені цінні знахідки і зроблені висновки, що поховальний обряд належить до передскіфського часу.
При проведенні у Чернівцях ремонтних робіт, було знайдено дві козацькі люльки, залишки гончарної печі та посуду, які сотні років пролежали у ґрунті. У подальших розкопках брав участь член Товариства колекціонерів України В.Півторак. Знайдені тут ужиткові речі, відносяться також до доби трипільської та черняхівської культури. Частина цих унікальних знахідок зберігається у шкільному краєзнавчому музеї.
Край славиться великою кількістю лісів змішаного типу. Можна гарно відпочити і помилуватися дивовижним лісовим урочищем "Моївське", побувати у заказнику місцевого значення "Моївська дача", побачити 300-літні дуби у ботанічних пам’ятках природи "Могутні дуби", "Віковий дуб" та дуб "Сидорів". Є на території Борівської сільської ради гідрологічний заказник, джерело "Кадуб", з цілющою водою, що має добрі смакові якості та криниці-джерела "Бенедика", "Олекси", "Карпів мочар".
Перлиною місцевості вважається і Гайдамацький яр. Знаходиться це чудо природи на межі з Ямпільським районом. Гайдамацький яр – справжнє зібрання шедеврів чарівниці природи, що займає площу більше 90 гектарів. Тут можна по-справжньому насолодитися самотністю, спокоєм і майже первозданною недоторканністю навколишньої природи. Cтрімкі та пологі пісковикові скелі утворюють надзвичайний ландшафт серед грабового лісу, на березі річки Бушанки. Це – геологічна державна пам'ятка природи національного значення. За переказами, саме тут таборилися загони повсталих місцевих селян-гайдамаків у часи народно-визвольного руху, яке увійшло в історію України як Коліївщина.
Одним із місць, що нагадує відгуки дикої природи залишається й територія, що простяглася берегами річки Мурафи від населених пунктів Скалопіль до Вила-Ярузькі. Тут дослідники-краєзнавці виділили Мурафську Швейцарію. Унікальність даної зони полягає в тому, що на ній збереглися рідкісні рослини такі, як підсніжник звичайний, сон-трава, проліски, лілія лісова, первоцвіт, звіробій. Зеленими смугами по схилах берегів простяглися соснові, грабові та змішані ліси. Прояви граніту створили вздовж річки неповторні стіни, від яких в народі це місце називають "Вилянська стінка". Тваринний світ тут надзвичайно різноманітний. У ньому знайшли притулок дикі косулі, олені, зайці, борсуки, лисиці. Виявили й місця, де селиться рідкісна річкова видра. Серед птахів оселяються фазани, журавлі сірі, чаплі. На Скалопільське водосховище кожен рік прилітають лебеді. Річка в цій зоні є природним нерестилищем риби і кожну весну риба піднімається по Мурафі на нерест. Крім того, тут багато археологічних, історичних пам’яток : поселення трипільської культури, оборонні вали і кургани, стародавні городища і фортеці.
Тож віднедавна мешканці краю можуть похвалитися ландшафтним парком "Мурафа", який розташований на території десяти сільських рад Чернівецького та Могилів-Подільського районів. Ландшафтний парк має величезне природоохоронне значення для збереження неповторної степової рослинності, унікальних лісів та диких тварин.
Цей парк з часом стане туристично-рекреаційною родзинкою Чернівецького району, дозволить розвивати зелений туризм, зробить Чернівеччину матеріально та духовно багатшою.
На території краю нараховується 46 пам’яток історії, культури та археології. З них найвідоміші : костьол Святого Миколая (1640), церква-ротонда (ХІХ ст.), водяний млин (ХІХ ст.) Вже не працює міжгосподарський оздоровчий табір "Салют" (смт Чернівці).
У багатьох селах створені громадські музеї. Приміром у с.Саїнка діє музей видатного художника-земляка О.С.Пащенка. Тут він народився, навчався, робив перші кроки у світ прекрасного, тут з’явилися його перші малюнки. Протягом свого творчого життя О.С.Пащенко створив чудові картини, які увійшли в скарбницю мистецького надбання нашого народу. Його було обрано членом-кореспондентом Академії наук мистецтв, удостоєно звання народного художника України, він також певний час очолював Спілку художників УРСР. Олександр Пащенко є автором ескізу ордена Богдана Хмельницького.
Хата-музей у с.Березівка знаходиться майже в центрі села. Її господарі – подружжя Півтораків, що за власні кошти облаштували з невеликої хатини справжню казку, де можна побачити унікальні пам’ятки, що розповідають про історію розвитку краю від найдавніших часів до сьогодення. Їх колекція формувалася протягом багатьох років. Голова родини Віктор Петрович, за освітою художник-портретист та учитель історії, людина багатогранна, як і експонати його колекції. Тож, придбавши в селі хату, вони перетворили її на музей, щоб кожен бажаючий зміг насолодитися багатьма унікальними знахідками. Тут представлені знаряддя праці трипільської та черняхівської доби, знайдені на території Чернівецького району, колекція козацьких люльок, експонати періоду Великої Вітчизняної війни та стенд, що розповідає про історію села. В окрему експозицію виділені матеріали, які знайомлять відвідувачів з ремеслами, промислами, пам’ятками духовної та матеріальної культури краю. Зібрана значна колекція яскравих жіночих і чоловічих сорочок, вишитих низзю, виробів ткацтва, зокрема килимарства, гончарства. У задумах родини Півтораків створення ще одного музею, в якому будуть представлені картини сучасних художників.
Село Букатинка – відоме тим, що в ньому живуть скульптори Альошкіни, які створили у селі декілька унікальних музеїв. Олексій Альошкін та його дружина Людмила - випускники Інституту мистецтв. Свого часу переїхали з Києва до далекої глибинки, аж у Чернівецький район.
Альошкіни в Букатинці мають шість хатин з городами. Деякі помешкання дісталися їм зовсім безкоштовно. Адже молодь виїжджає з села, а старі люди помирають, залишаючи свої нікому не потрібні житла. В одній хаті живуть Альошкіни. Ззовні будівля розмальована якимись фантасмагоричними дубами, квітами, ще п’ять, теж розфарбовані як писанки. В іншій розмістився дитячий театр тіней і ляльок "Оберіг Мурафи", що добре знаний і в райцентрі. Такого театру немає ніде. Обладнали господарі і музеї помаранчевої революції та кераміки. Представлені в них також картини різних художників, дитячі малюнки, витинанки і навіть двохсотлітні вулики-дуплянки та дитяча підвісна колиска часів прадідів. На городах - виставки різноманітних кам’яних скульптур. Своєю найважчою скульптурою Альошкін вважає викопану ним вручну вісімнадцятиметрову криницю безпосередньо в світлиці. Мріє Олексій Михайлович створити над криницею ще й спеціальну капличку для молитов. Над прибудовою вже висять два великих дзвони.
Олексій Михайлович викладає у місцевій школі історію, право, фізкультуру, а Людмила Вікторівна - трудове виховання, малювання і завідує місцевою бібліотекою.
Олексій Альошкін з дружиною створили ряд оригінальних робіт під загальною назвою "Подільський оберіг 2004-2006".
Одразу кілька виробів з цієї серії прикрасили знаменитий парк "Софіївка" в Умані, де зроблена перша спроба вписати у його природно-історичне середовище енергію-дух нової України. Ці скульптури в історичній частині парку доповнюють і збагачують образ відомої у світі "Софіївки". Представлено тут три різних твори: Софіївський сонячний годинник - "Оберіг Сонця та Місяця" (вартовий Світовид, що вартує енергію світла, символ єднання Всесвіту та людства), "Дума Кобзаря" (дух кобзарства та пісенності, що рятує народ) та "Орлам Коліївщини" ("Брати духу" - вільний дух козаків, птахів).
У містечку Чернівці зберігається цікава пам’ятка польської присутності в цих місцях – каплиця-мавзолей відомого на Поділлі шляхетського роду Маньковських, збудована на початку ХІХ ст. Зокрема, з цієї родини походив Пйотр Маньковський, який у 1918–1920 рр. (після відновлення Кам’янець-Подільської дієцезії) був єпископом-ординарієм Кам’янця, але в липні 1920 р. мусив назавжди залишити Поділля перед наступом Червоної армії.
Чернівеччина славиться своїми неперевершеними майстрами народного мистецтва. Милують око шанувальників народного мистецтва вишиванки Галини Телефус (нині покійна) з Чернівців. Вона мала стільки виробів, причому виконаних у різних кольорах і жанрах, що здається за одне життя стільки перевишивати неможливо. Майстриня дещо відійшла від усталених традицій, додала власної обробки і вироби, особливо весільні рушники, стали справжніми витворами мистецтва. Кілька її рушників передано до Ватикану Папі Римському. Ті, котрі замовляла діаспора з Канади, майстриня позначала: «Привіт з України». Цінуються у Канаді вишивки ще однієї майстрині - Г.Івахової з с.Біляни.
У с.Саїнка в жанрі витинанки працює чималий колектив місцевих жителів та учнів. Їх учитель - пенсіонер Олександр Васильович Салюк, створив свій "салюківський" стиль, для якого характерні святковість, багата фантазія, праязичницькі символи, а також вдалі композиційні знахідки. У цьому селі зберігаються зразки витинанок цілих династій - Салюків, Кушнірів, Бабіїв. Незвичні як для чоловічого почерку витинанки творить В.Драгомир. Його, інженера-механіка за фахом, цьому мистецтву також навчав Олександр Васильович Салюк.
Не менш цікавий майстер з виготовлення декоративних виробів з дерева проживає у с.Сокіл. Різьбою по дереву та іконописанням славляться брати Гаджі з с.Березівка. А с.Лозове найбагатше на Чернівеччині своїми піснями. Тут створено аж три фольклорних колективи. Унікальні майстри з ткацтва проживають у с.Бабчинці. Дивує своєю грою на народних інструментах ансамбль "Барвінок" з с.Гонтівка.
У селі Лужок пише свої оригінальні картини художник Микола Григорович Луць. Вражають його полотна високою майстерністю та зображеними мальовничими пейзажами села, що розмістилося на берегах гарної річки Мурашки.
Мальовниче село Моївку називають "особливою територією мистецтва". Тут люди виховані на кращих зразках минулої та сучасної культури. Це село пишається цілим гроном співучих і танцювальних колективів, адже має аж 5 аматорських колективів. Широко знане воно піснями Миколи Янченка. Але не лише він отримав тут крила для творчого злету. Зачаровують своїми чудовими голосами народні співаки А.Вергелес, О.Плащишина, І.Погорілко, В.Віт.
У багатьох селах району є свої свята, деякі з яких вже стали традиційними і улюбленими всіма жителями. Тут святкують Івана Купала, одне з найдревніших свят українського народу. Не оминає це свято села Вила-Ярузькі та Володіївці, де дотримуються стародавніх обрядів та співають давні купальські пісні. Мешканці с.Лозове увійдуть в історію з багатьох причин : своєю самобутньою історією, працьовитими людьми та тим, що першими відновили обряд гаївок в найкращих українських традиціях. Бентежать душу кожного, хто відвідує це дійство, мелодії гаївок : "Ой зацвили фіялоньки", "Ой ніхто там не бував, де ся явір розвивав", "Ой бриніли ключі з ночі", "Чому, Галю, не танцюєш", "Ми голубку ізловили" тощо.
У селі Біляни, назва якого походить від покладів тут білого каміння та біловапнякового піску, існує гарна традиція святкувати три знаменних свята - День незалежності, Спаса і День села, які відзначають по-особливому урочисто. Вражає своєю красою і неповторністю навколишня природа цієї місцевості, де можна відпочити душею, забути на деякий час про буденні справи, напитися чистої джерельної води.
У цьому краї, в с.Гонтівка, народився відомий польський письменник, публіцист, перекладач Юліан Йоахимович Волошиновський. У своїх збірках "Подільські оповідання", "Перед сходом місяця" він відтворив життя Поділля кінця ХІХ початку ХХ ст. Юліан Йоахимович також стояв біля витоків і розбудови кооперативного руху на Поділлі. Могилівське бюро часопису "Світова Зірниця" на чолі з Й.Волошиновським плідно працювало на консолідацію українського кооперативного руху, вносило конструктивний зміст у діяльність кооперативних установ та закладів Подільської губернії. Окрім того на сторінках газети, що виходила на 12 сторінках пропонувалися різні рубрики, які давали людям світоглядні поняття про Всесвіт, історію, політичний устрій а також релігійну тематику та іншу просвітницьку інформацію. Велика увага приділялася й питанням українізації укладу народу, популяризації української культури, національної свідомості, вивчення мови і піднесення її статусу. Й.Волошиновський був також одним із подвижників товариства "Просвіта".
Подорожуючим цим мальовничим краєм, гостинні чернівчани запропонують всім бажаючим унікальні туристичні маршрути природними багатствами та визначними історичними місцями цього дивовижного куточка Вінниччини.