Ви вже встигли уявити собі чарівне місто над Прутом, з його унікальною резиденцією митрополитів, величним архітектурним ансамблем і все таке? Забудьте нафіг. Ми відправляємось у найменший районний центр Вінницької області.

 

 

Але не спішіть розчаровуватись, адже тут також є на що подивитись.

Якщо у російській мові назви населених пунктів хоч трошки відрізняються (Черновцы – Черневцы), то в українській – максимум наголосом. Наші Чернівці, про які піде мова, знаходяться на півдні області, у місці злиття річок Мурафа і Мурашка (хе-хе) і навіть трохи старші за свого відомого тезку (офіційно 1392 рік першої згадки проти 1408).

Зараз тут мешкає десь 2,8 тисяч чоловік, що ледь не в 100 разів менше, ніж у Буковинській столиці. Чернівці мають статус селища міського типу, хоча хоч щось «міського типу» тут знайти важко; це, швидше, просто данина багатій історії, ключову роль у якій грали поляки та євреї. Вони залишили тут по собі чималу спадщину, і з нею, переважно, і буде пов’язана ця замітка.

Але залишимо найсмачніше на кінець, а поки що прогуляємось Набережною вулицею. Ну а що, вона справді так називається...

 

 

З протилежного боку річки проглядає Мазурівка – історичне передмістя Чернівців. До неї ми також заглянемо.

 

 

У містечку проживає велика католицька громада, що можна помітити хоча б по специфічним капличкам і статуям Божої Матері. Відчуття, ніби заїхав десь на Галичину.

 

А ще вони тут часто обладнані криницями. І є повно звичайних колодязів, з відкритим доступом для усіх охочих. Просто можна підійти і спокійно набрати води. І ніхто не краде відра і не руйнує цю красу. Неабияка розкіш для нашої реальності.

 

На окраїну я пішов не просто так, а зі сподіванням побачити там красиві види на Мурафу. І мої надії справдились.

 

 

У межах Чернівецького та Могилів-Подільського районів знаходиться регіональний ландшафтний парк «Мурафа», але жодних, хоч приблизних даних де саме, я не знайшов. Можливо, якраз там, за горизонтом.